Job 30

امّا اکنون آنهایی که از من جوانتر هستند، و من عار داشتم که پدرانشان با سگهای من از گلّه‌ام نگهبانی نمایند، مسخره‌ام می‌کنند.
А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...
آنها یک عدّه اشخاص تنبل بودند که کاری از دستشان ساخته نبود.
Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!
آن‌قدر فقیر بودند که از گرسنگی به بیابان می‌رفتند و ریشه و برگ گیاه می‌خوردند.
Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
آن‌قدر فقیر بودند که از گرسنگی به بیابان می‌رفتند و ریشه و برگ گیاه می‌خوردند.
рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...
از اجتماع رانده شده بودند و مردم با آنها مانند دزدان رفتار می‌کردند.
Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,
در غارها و حفره‌ها زندگی می‌کردند و در بین صخره‌ها پناه می‌بردند.
так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,
مثل حیوان زوزه می‌کشیدند و در زیر بوته‌ها با هم جمع می‌شدند.
ревіли вони між кущами, збирались під терням,
گروهی بیکاره و بی‌نام و نشان هستند که از اجتماع طرد شده‌اند.
сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!
اکنون آنها می‌آیند و به من می‌خندند و مرا بازیچهٔ دست خود ساخته‌اند.
А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...
آنها با نفرت با من رفتار می‌کنند و فکر می‌کنند برای من خیلی خوب هستند، آنها حتّی به صورتم آب دهان می‌اندازند.
Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,
چون خدا مرا درمانده و بیچاره ساخته است، آنها به مخالفت من برخاسته‌اند.
бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...
فتنه‌گران از هر سو به من حمله می‌کنند و اسباب هلاکت مرا مهیّا کرده‌اند.
По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...
راه مرا می‌بندند و به من آزار می‌رسانند و کسی نیست که آنها را باز دارد.
Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,
ناگهان از هر طرف بر من هجوم می‌آورند و بر سر من می‌ریزند.
немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...
ترس و وحشت مرا فراگرفته و عزّت و آبرویم بر باد رفته، و سعادتم مانند ابر از بین رفته است.
Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...
اکنون جانم به لب رسیده و رنجهای من پایانی ندارد.
А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
شبها استخوانهایم درد می‌کنند و لحظه‌ای آرام و قرار ندارم.
Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...
خداوند یقهٔ مرا می‌گیرد و لباسم را دور من می‌پیچاند
З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.
خدا مرا در گل ولای افکنده و در خاک و خاکستر پایمالم کرده است.
Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.
پیش تو ای خدا، زاری و فریاد می‌کنم، امّا تو به من جواب نمی‌دهی. در حضورت می‌ایستم، ولی تو به من توجّه نمی‌نمایی.
Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...
تو بر من رحم نمی‌کنی و با قدرت بر من جفا می‌‌کنی.
Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...
مرا در میان تندباد می‌اندازی و در مسیر توفان قرار می‌دهی.
На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!
می‌دانم که مرا به دست مرگ، یعنی به سرنوشتی که برای همهٔ موجودات تعیین کرده‌ای، می‌سپاری.
Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...
چرا به کسی‌که از پا افتاده و برای کمک التماس می‌نماید، حمله می‌‌کنی؟
Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?
آیا من برای کسانی‌که در زحمت بودند، گریه نکردم و آیا به‌خاطر مردم مسکین و نیازمند، غصّه نخوردم؟
Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
امّا به عوض خوبی، بدی دیدم و به عوض نور، تاریکی نصیبم شد.
Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...
دلم پریشان است و آرام ندارم و به روز بد گرفتار شده‌ام.
Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,
ماتم‌کنان در عالم تاریکی، سرگردان هستم. در میان جماعت می‌ایستم و برای کمک فریاد می‌زنم.
ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...
همنشین من شغال و شترمرغ دوست من شده است.
Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,
پوست بدنم سیاه شده، به زمین می‌ریزد و استخوانهایم از شدّت تب می‌سوزند.
моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...
آواز چنگ من به ساز غم تبدیل شده و از نی من، نوای ناله و صدای گریه می‌آید.
І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...