Job 29

Og Job vedblev at fremsætte sit Tankesprog:

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

Ak, havde jeg det som tilforn, som dengang Gud tog sig af mig,

О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,

da hans Lampe lyste over mit Hoved, og jeg ved hans Lys vandt frem i Mørke,

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,

som i mine modne År, da Guds Fortrolighed var over mit Telt,

як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,

da den Almægtige end var hos mig og mine Drenge var om mig,

коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,

da mine Fødder vaded i Fløde, og Olie strømmede, hvor jeg stod,

коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...

da jeg gik ud til Byens Port og rejste mit Sæde på Torvet.

Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,

Når Ungdommen så mig, gemte deo sig, Oldinge rejste sig op og stod,

як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,

Høvdinger standsed i Talen og lagde Hånd på Mund,

зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,

Stormænds Røst forstummed, deres Tunge klæbed til Ganen;

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...

Øret hørte og priste mig lykkelig, Øjet så og tilkendte mig Ære.

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,

Thi jeg redded den arme, der skreg om Hjælp, den faderløse, der savned en Hjælper;

бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

den, det gik skævt, velsignede mig, jeg frydede Enkens Hjerte;

Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!

jeg klædte mig i Retfærd, og den i mig, i Ret som Kappe og Hovedbind.

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.

Jeg var den blindes Øje, jeg var den lammes Fod;

Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.

jeg var de fattiges Fader, udreded den mig ukendtes Sag;

Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.

den lovløses Tænder brød jeg, rev Byttet ud af hans Gab.

Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.

Så tænkte jeg da: "Jeg skal dø i min Rede, leve så længe som Føniksfuglen;

І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:

min Rod kan Vand komme til, Duggen har Nattely i mine Grene;

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...

min Ære er altid ny, min Bue er altid ung i min Hånd!"

Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.

Mig hørte de på og bied, var tavse, mens jeg gav Råd;

Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.

ingen tog Ordet, når jeg havde talt, mine Ord faldt kvægende på dem;

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.

de bied på mig som på Regn, spærred Munden op efter Vårregn.

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...

Mistrøstige smilte jeg til, mit Åsyns Lys fik de ej til at svinde.

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.

Vejen valgte jeg for dem og sad som Høvding, troned som Konge blandt Hærmænd, som den, der gav sørgende Trøst.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!