Job 30

Nu derimod ler de ad mig, Folk, der er yngre end jeg, hvis Fædre jeg fandt for ringe at sætte iblandt mine Hyrdehunde.

А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...

Og hvad skulde jeg med deres Hænders Kraft? Deres Ungdomskraft har de mistet,

Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!

tørrede hen af Trang og Sult. De afgnaver Ørk og Ødemark

Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

og plukker Melde ved Krattet, Gyvelrødder er deres Brød.

рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...

Fra Samfundet drives de bort, som ad Tyve råbes der efter dem.

Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,

De bor i Kløfter, fulde af Rædsler, i Jordens og Klippernes Huler.

так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,

De brøler imellem Buske, i Tornekrat kommer de sammen,

ревіли вони між кущами, збирались під терням,

en dum og navnløs Æt, de joges med Hug af Lande.

сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!

Men nu er jeg Hånsang for dem, jeg er dem et Samtaleemne;

А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...

de afskyr mig, holder sig fra mig, nægter sig ikke af spytte ad mig.

Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,

Thi han løste min Buestreng, ydmyged mig, og foran mig kasted de Tøjlerne af.

бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...

Til højre rejser sig Ynglen, Fødderne slår de fra mig, bygger sig Ulykkesveje imod mig

По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...

min Sti har de opbrudt, de hjælper med til mit Fald, og ingen hindrer dem i det;

Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,

de kommer som gennem et gabende Murbrud, vælter sig frem under Ruiner,

немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...

Rædsler har vendt sig imod mig; min Værdighed joges bort som af Storm, min Lykke svandt som en Sky.

Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...

Min Sjæl opløser sig i mig; Elendigheds Dage har ramt mig:

А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

Natten borer i mine Knogler, aldrig blunder de nagende Smerter.

Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...

Med vældig Kraft vanskabes mit Kød, det hænger om mig, som var det min Kjortel.

З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.

Han kasted mig ud i Dynd, jeg er blevet som Støv og Aske.

Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.

Jeg skriger til dig, du svarer mig ikke, du står der og ænser mig ikke;

Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...

grum er du blevet imod mig, forfølger mig med din vældige Hånd.

Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...

Du løfter og vejrer mig hen i Stormen, og dens Brusen gennemryster mig;

На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!

thi jeg ved, du fører mig hjem til Døden, til det Hus, hvor alt levende samles.

Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...

Dog, mon den druknende ej rækker Hånden ud og råber om Hjælp, når han går under?

Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?

Mon ikke jeg græder over den, som havde det hårdt, sørgede ikke min Sjæl for den fattiges Skyld?

Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

Jeg biede på Lykke, men Ulykke kom, jeg håbed på Lys, men Mørke kom;

Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...

ustandseligt koger det i mig, Elendigheds Dage traf mig;

Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,

trøstesløs går jeg i Sorg, i Forsamlingen rejser jeg mig og råber;

ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...

Sjakalernes Broder blev jeg, Strudsenes Fælle.

Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,

Min Hud er sort, falder af, mine Knogler brænder af Hede;

моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...

min Citer er blevet til Sorg, min Fløjte til hulkende Gråd!

І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...