Job 29

Ještě dále Job vedl řeč svou, a řekl:

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

Ó bych byl jako za časů předešlých, za dnů, v nichž mne Bůh zachovával,

О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,

Dokudž svítil svící svou nad hlavou mou, při jehož světle chodíval jsem v temnostech,

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,

Tak jako jsem byl za dnů mladosti své, dokudž přívětivost Boží byla v stanu mém,

як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,

Dokudž ještě Všemohoucí byl se mnou, a všudy vůkol mne dítky mé,

коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,

Když šlepěje mé máslem oplývaly, a skála vylévala mi prameny oleje,

коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...

Když jsem vycházel k bráně skrze město, a na ulici strojíval sobě stolici svou.

Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,

Jakž mne spatřovali mládenci, skrývali se, starci pak povstávali a stáli.

як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,

Knížata choulili se v řečech, anobrž ruku kladli na ústa svá.

зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,

Hlas vývod se tratil, a jazyk jejich lnul k dásním jejich.

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...

Nebo ucho slyše, blahoslavilo mne, a oko vida, posvědčovalo mi,

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,

Že vysvobozuji chudého volajícího, a sirotka, i toho, kterýž nemá spomocníka.

бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

Požehnání hynoucího přicházelo na mne, a srdce vdovy k plésání jsem vzbuzoval.

Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!

V spravedlnost jsem se obláčel, a ona ozdobovala mne; jako plášť a koruna byl soud můj.

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.

Místo očí býval jsem slepému, a místo noh kulhavému.

Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.

Byl jsem otcem nuzných, a na při, jíž jsem nebyl povědom, vyptával jsem se.

Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.

A tak vylamoval jsem třenovní zuby nešlechetníka, a z zubů jeho vyrážel jsem loupež.

Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.

A protož jsem říkal: V hnízdě svém umru, a jako písek rozmnožím dny.

І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:

Kořen můj rozloží se při vodách, a rosa nocovati bude na ratolestech mých.

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...

Sláva má mladnouti bude při mně, a lučiště mé v ruce mé obnovovati se.

Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.

Poslouchajíce, čekali na mne, a přestávali na radě mé.

Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.

Po slovu mém nic neměnili, tak na ně dštila řeč má.

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.

Nebo očekávali mne jako deště, a ústa svá otvírali jako k přívalu žádostivému.

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...

Žertoval-li jsem s nimi, nevěřili; pročež u vážnosti mne míti neoblevovali.

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.

Přišel-li jsem kdy k nim, sedal jsem na předním místě, a tak bydlil jsem jako král v vojště, když smutných potěšuje.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!