Job 27

وَعَادَ أَيُّوبُ يَنْطِقُ بِمَثَلِهِ فَقَالَ:

І Йов далі вів мову свою та й казав:

«حَيٌّ هُوَ اللهُ الَّذِي نَزَعَ حَقِّي، وَالْقَدِيرُ الَّذِي أَمَرَّ نَفْسِي،

Як живий Бог, відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогутній,

إِنَّهُ مَا دَامَتْ نَسَمَتِي فِيَّ، وَنَفْخَةُ اللهِ فِي أَنْفِي،

і як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ніздрях моїх,

لَنْ تَتَكَلَّمَ شَفَتَايَ إِثْمًا، وَلاَ يَلْفِظَ لِسَانِي بِغِشٍّ.

неправди уста мої не говоритимуть, а язик мій не скаже омани!

حَاشَا لِي أَنْ أُبَرِّرَكُمْ! حَتَّى أُسْلِمَ الرُّوحَ لاَ أَعْزِلُ كَمَالِي عَنِّي.

Борони мене, Боже, признати вас за справедливих! Доки я не помру, своєї невинности я не відкину від себе,

تَمَسَّكْتُ بِبِرِّي وَلاَ أَرْخِيهِ. قَلْبِي لاَ يُعَيِّرُ يَوْمًا مِنْ أَيَّامِي.

за свою справедливість тримаюся міцно, й її не пущу, моє серце не буде ганьбити ні одного з днів моїх,

لِيَكُنْ عَدُوِّي كَالشِّرِّيرِ، وَمُعَانِدِي كَفَاعِلِ الشَّرِّ.

нехай буде мій ворог немов той безбожник, а хто повстає проти мене як кривдник!

لأَنَّهُ مَا هُوَ رَجَاءُ الْفَاجِرِ عِنْدَمَا يَقْطَعُهُ، عِنْدَمَا يَسْلِبُ اللهُ نَفْسَهُ؟

Яка ж бо надія лукавому, коли відірве, коли візьме Бог душу його?

أَفَيَسْمَعُ اللهُ صُرَاخَهُ إِذَا جَاءَ عَلَيْهِ ضِيقٌ؟

Чи Бог вислухає його крик, коли прийде на нього нещастя?

أَمْ يَتَلَذَّذُ بِالْقَدِيرِ؟ هَلْ يَدْعُو اللهَ فِي كُلِّ حِينٍ؟

Чи буде втішатися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного часу?

«إِنِّي أُعَلِّمُكُمْ بِيَدِ اللهِ. لاَ أَكْتُمُ مَا هُوَ عِنْدَ الْقَدِيرِ.

Я вас буду навчати про Божую руку, що є у Всемогутнього я не сховаю,

هَا أَنْتُمْ كُلُّكُمْ قَدْ رَأَيْتُمْ، فَلِمَاذَا تَتَبَطَّلُونَ تَبَطُّلاً؟ قَائِلِينَ:

таж самі ви це бачили всі, то чого ж нісенітниці плещете?

هذَا نَصِيبُ الإِنْسَانِ الشِّرِّيرِ مِنْ عِنْدِ اللهِ، وَمِيرَاثُ الْعُتَاةِ الَّذِي يَنَالُونَهُ مِنَ الْقَدِيرِ.

Така доля людини безбожної, це спадщина насильників, що отримають від Всемогутнього:

إِنْ كَثُرَ بَنُوهُ فَلِلسَّيْفِ، وَذُرِّيَّتُهُ لاَ تَشْبَعُ خُبْزًا.

Як розмножаться діти його то хіба для меча, а нащадки його не наситяться хлібом!

بَقِيَّتُهُ تُدْفَنُ بِالْمَوْتَانِ، وَأَرَامِلُهُ لاَ تَبْكِي.

Позосталих по нім моровиця сховає, і вдовиці його не заплачуть...

إِنْ كَنَزَ فِضَّةً كَالتُّرَابِ، وَأَعَدَّ مَلاَبِسَ كَالطِّينِ،

Якщо накопичить він срібла, немов того пороху, і наготує одежі, як глини,

فَهُوَ يُعِدُّ وَالْبَارُّ يَلْبَسُهُ، وَالْبَرِئُ يَقْسِمُ الْفِضَّةَ.

то він наготує, а праведний вдягне, а срібло невинний поділить...

يَبْنِي بَيْتَهُ كَالْعُثِّ، أَوْ كَمَظَلَّةٍ صَنَعَهَا النَّاطُورُ.

Він будує свій дім, як та міль, й як той сторож, що ставить собі куреня,

يَضْطَجعُ غَنِيًّا وَلكِنَّهُ لاَ يُضَمُّ. يَفْتَحُ عَيْنَيْهِ وَلاَ يَكُونُ.

він лягає багатим, та більше не зробить того: свої очі відкриє й немає його...

الأَهْوَالُ تُدْرِكُهُ كَالْمِيَاهِ. لَيْلاً تَخْتَطِفُهُ الزَّوْبَعَةُ.

Страхіття досягнуть його, мов вода, вночі буря украде його,

تَحْمِلُهُ الشَّرْقِيَّةُ فَيَذْهَبُ، وَتَجْرُفُهُ مِنْ مَكَانِهِ.

східній вітер його понесе і минеться, і бурею схопить його з його місця...

يُلْقِي اللهُ عَلَيْهِ وَلاَ يُشْفِقُ. مِنْ يَدِهِ يَهْرُبُ هَرْبًا.

Оце все Він кине на нього, і не змилосердиться, і від руки Його мусить той спішно втікати!

يَصْفِقُونَ عَلَيْهِ بِأَيْدِيهِمْ، وَيَصْفِرُونَ عَلَيْهِ مِنْ مَكَانِهِ.

Своїми долонями сплесне над ним, і свисне над ним з свого місця...