Job 29

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

Y VOLVIÓ Job á tomar su propósito, y dijo:

О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,

¡Quién me tornase como en los meses pasados, Como en los días que Dios me guardaba,

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,

Cuando hacía resplandecer su candela sobre mi cabeza, Á la luz de la cual yo caminaba en la oscuridad;

як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,

Como fué en los días de mi mocedad, Cuando el secreto de Dios estaba en mi tienda;

коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,

Cuando aún el Omnipotente estaba conmigo, Y mis hijos alrededor de mi;

коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...

Cuando lavaba yo mis caminos con manteca, Y la piedra me derramaba ríos de aceite!

Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,

Cuando salía á la puerta á juicio, Y en la plaza hacía preparar mi asiento,

як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,

Los mozos me veían, y se escondían; Y los viejos se levantaban, y estaban en pie;

зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,

Los príncipes detenían sus palabras, Ponían la mano sobre su boca;

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...

La voz de los principales se ocultaba, Y su lengua se pegaba á su paladar:

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,

Cuando los oídos que me oían, me llamaban bienaventurado, Y los ojos que me veían, me daban testimonio:

бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

Porque libraba al pobre que gritaba, Y al huérfano que carecía de ayudador.

Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!

La bendición del que se iba á perder venía sobre mí; Y al corazón de la viuda daba alegría.

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.

Vestíame de justicia, y ella me vestía como un manto; Y mi toca era juicio.

Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.

Yo era ojos al ciego, Y pies al cojo.

Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.

Á los menesterosos era padre; Y de la causa que no entendía, me informaba con diligencia:

Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.

Y quebraba los colmillos del inicuo, Y de sus dientes hacía soltar la presa.

І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:

Y decía yo: En mi nido moriré, Y como arena multiplicaré días.

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...

Mi raíz estaba abierta junto á las aguas, Y en mis ramas permanecía el rocío.

Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.

Mi honra se renovaba en mí, Y mi arco se corroboraba en mi mano.

Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.

Oíanme, y esperaban; Y callaban á mi consejo.

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.

Tras mi palabra no replicaban, Y mi razón destilaba sobre ellos.

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...

Y esperábanme como á la lluvia, Y abrían su boca como á la lluvia tardía.

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.

Si me reía con ellos, no lo creían: Y no abatían la luz de mi rostro.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!

Calificaba yo el camino de ellos, y sentábame en cabecera; Y moraba como rey en el ejército, Como el que consuela llorosos.