Job 21

А Йов відповів та й сказав:

Maar Job antwoordde en zeide:

Уважно послухайте слово моє, і нехай буде мені це розрадою вашою!

Hoort aandachtelijk mijn rede, en laat dit zijn uw vertroostingen.

Перетерпіть мені, а я промовлятиму, по промові ж моїй насміхатися будеш.

Verdraagt mij, en ik zal spreken; en nadat ik gesproken zal hebben, spot dan.

Хіба до людини моє нарікання? Чи не мав би чого стати нетерпеливим мій дух?

Is (mij aangaande) mijn klacht tot den mens? Doch of het zo ware, waarom zou mijn geest niet verdrietig zijn?

Оберніться до мене й жахніться, та руку на уста свої покладіть...

Ziet mij aan, en wordt verbaasd, en legt de hand op den mond.

І якщо я згадаю про це, то жахаюсь, і морозом проймається тіло моє...

Ja, wanneer ik daaraan gedenk, zo word ik beroerd, en mijn vlees heeft een gruwen gevat.

Чого несправедливі живуть, доживають до віку, й багатством зміцняються?

Waarom leven de goddelozen, worden oud, ja, worden geweldig in vermogen?

Насіння їх міцно стоїть перед ними, при них, а їхні нащадки на їхніх очах...

Hun zaad is bestendig met hen voor hun aangezicht, en hun spruiten zijn voor hun ogen.

Доми їхні то спокій від страху, і над ними нема бича Божого.

Hun huizen hebben vrede zonder vreze, en de roede Gods is op hen niet.

Спинається бик його, і не даремно, зачинає корова його, й не скидає.

Zijn stier bespringt, en mist niet; zijn koe kalft, en misdraagt niet.

Вони випускають своїх молодят, як отару, а їх діти вибрикують.

Hun jonge kinderen zenden zij uit als een kudde, en hun kinderen huppelen.

Вони голос здіймають при бубні та цитрі, і веселяться при звуку сопілки.

Zij heffen op met de trommel en de harp, en zij verblijden zich op het geluid des orgels.

Провадять в добрі свої дні, і сходять в спокої в шеол.

In het goede verslijten zij hun dagen; en in een ogenblik dalen zij in het graf.

А до Бога говорять вони: Уступися від нас, ми ж доріг Твоїх знати не хочем!

Nochtans zeggen zij tot God: Wijk van ons, want aan de kennis Uwer wegen hebben wij geen lust.

Що таке Всемогутній, що будем служити Йому? І що скористаєм, як будем благати Його?

Wat is de Almachtige, dat wij Hem zouden dienen? En wat baat zullen wij hebben, dat wij Hem aanlopen zouden?

Та не в їхній руці добро їхнє, далека від мене порада безбожних...

Doch ziet, hun goed is niet in hun hand; de raad der goddelozen is verre van mij.

Як часто світильник безбожним згасає, і приходить на них їх нещастя? Він приділює в гніві Своїм на них пастки!

Hoe dikwijls geschiedt het, dat de lamp der goddelozen uitgeblust wordt, en hun verderf hun overkomt; dat God hun smarten uitdeelt in Zijn toorn!

Вони будуть, немов та солома на вітрі, і немов та полова, що буря схопила її!

Dat zij gelijk stro worden voor den wind, en gelijk kaf, dat de wervelwind wegsteelt;

Бог ховає синам його кривду Свою та нехай надолужить самому йому, і він знатиме!

Dat God Zijn geweld weglegt voor Zijn kinderen, hem vergeldt, dat hij het gewaar wordt;

Нехай його очі побачать нещастя його, й бодай сам він пив гнів Всемогутнього!

Dat zijn ogen zijn ondergang zien, en hij drinkt van de grimmigheid des Almachtigen!

Яке бо старання його про родину по ньому, як для нього число його місяців вже перелічене?

Want wat lust zou hij na zich aan zijn huis hebben, als het getal zijner maanden afgesneden is?

Чи буде хто Бога навчати знання, Його, що й небесних судитиме?

Zal men God wetenschap leren, daar Hij de hogen richt?

Оцей в повній силі своїй помирає, увесь він спокійний та мирний,

Deze sterft in de kracht zijner volkomenheid, daar hij gans stil en gerust was;

діжки його повні були молока, а мізок костей його свіжий.

Zijn melkvaten waren vol melk, en het merg zijner benen was bevochtigd.

А цей помирає з душею огірченою, і доброго не споживав він,

De ander daarentegen sterft met een bittere ziel, en hij heeft van het goede niet gegeten.

та порохом будуть лежати обоє вони, і черва їх покриє...

Zij liggen te zamen neder in het stof, en het gewormte overdekt ze.

Тож я знаю думки ваші й задуми, що хочете кривдити ними мене.

Ziet, ik weet ulieder gedachten, en de boze verdichtselen, waarmede gij tegen mij geweld doet.

Бож питаєте ви: Де князів дім, і де намет пробування безбожних?

Want gij zult zeggen: Waar is het huis van den prins, en waar is de tent van de woningen der goddelozen?

Тож спитайтеся тих, що дорогою йдуть, а їхніх ознак не затаюйте:

Hebt gijlieden niet gevraagd de voorbijgaanden op den weg, en kent gij hun tekenen niet?

що буває врятований злий в день загибелі, на день гніву відводиться в захист!

Dat de boze onttrokken wordt ten dage des verderfs; dat zij ten dage der verbolgenheden ontvoerd worden.

Хто йому розповість у лице про дорогу його? А коли наробив, хто йому надолужить?

Wie zal hem in het aangezicht zijn weg vertonen? Als hij wat doet, wie zal hem vergelden?

І на кладовище буде проваджений він, і про могилу подбають...

Eindelijk wordt hij naar de graven gebracht, en is gedurig in den aardhoop.

Скиби долини солодкі йому, і тягнеться кожна людина за ним, а тим, хто попереду нього, немає числа...

De kluiten des dals zijn hem zoet, en hij trekt na zich alle mensen; en dergenen, die voor hem geweest zijn, is geen getal.

І як ви мене потішаєте марністю, коли з ваших відповідей зостається сама тільки фальш?...

Hoe vertroost gij mij dan met ijdelheid, dewijl in uw antwoorden overtreding overig is?