Proverbs 7

Сину мій, бережи ти слова мої, мої ж заповіді заховай при собі,

Min Søn, vogt dig mine Ord,mine bud må du gemme hos dig;

бережи мої заповіді та й живи, а наука моя немов в очах твоїх та зіниця,

vogt mine bud, så skal du leve, som din Øjesten vogte du, hvad jeg har lært dig;

прив'яжи їх на пальцях своїх, напиши на таблиці тій серця свого!

bind dem om dine Fingre, skriv dem på dit Hjertes Tavle,

На мудрість скажи: Ти сестра моя! а розум назви: Мій довірений!

sig til Visdommen: "Du er min Søster!" og kald Forstanden Veninde,

щоб тебе стерегти від блудниці, від чужинки, що мовить м'якенькі слова.

at den må vogte dig for Andenmands Hustru, en fremmed Kvinde med sleske Ord.

Бо я визирав був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна,

Thi fra mit Vindue skued jeg ud, jeg kigged igennem mit Gitter;

і приглядавсь до невіж, розглядався між молоддю. І юнак ось, позбавлений розуму,

og blandt de tankeløse så jeg en Yngling, en uden Vid blev jeg var blandt de unge;

проходив по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,

han gik på Gaden tæt ved et Hjørne, skred frem på Vej til hendes Hus

коли вітерець повівав був увечорі дня, у темряві ночі та мороку.

i Skumringen henimod Aften, da Nat og Mørke brød frem.

Аж ось жінка в убранні блудниці назустріч йому, із серцем підступним,

Og se, da møder Kvinden ham i Skøgedragt, underfundig i Hjertet;

галаслива та непогамована, її ноги у домі своїм не бувають:

løssluppen, ustyrlig er hun, hjemme fandt hendes Fødder ej Ro;

раз на вулиці, раз на майданах, і при кожному розі чатує вона...

snart på Gader, snart på Torve, ved hvert et Hjørne lurer hun; -

І вхопила вона його міцно та й поцілувала його, безсоромним зробила обличчя своє та й сказала йому:

hun griber i ham og kysser ham og siger med frække Miner;

У мене тепер мирні жертви, виповнила я сьогодні обіти свої!

"Jeg er et Takoffer skyldig og indfrier mit Løfte i Dag,

Тому то я вийшла назустріч тобі, пошукати обличчя твого, і знайшла я тебе!

gik derfor ud for at møde dig, søge dig, og nu har jeg fundet dig!

Килимами я вистелила своє ложе, тканинами різних кольорів з єгипетського полотна,

Jeg har redt mit Leje med Tæpper, med broget ægyptisk Lærred

постелю свою я посипала миррою, алоєм та цинамоном...

jeg har stænket min Seng med Myrra, med Aloe og med Kanelbark;

Ходи ж, аж до ранку впиватися будем коханням, любов'ю натішимось ми!

kom, lad os svælge til Daggry i Vellyst, beruse os i Elskovs Lyst!

Бо вдома нема чоловіка, пішов у далеку дорогу:

Thi Manden er ikke hjemme, - på Langfærd er han draget;

вузлик срібла він узяв в свою руку, хіба на день повні поверне до дому свого...

Pengepungen tog han med, ved Fuldmåne kommer han hjem!"

Прихилила його велемовством своїм, облесливістю своїх губ його звабила,

Hun lokked ham med mange fagre Ord, forførte ham med sleske Læber;

він раптом за нею пішов, немов віл, до зарізу проваджений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу до ув'язнення,

tankeløst følger han hende som en Tyr, der føres til Slagtning, som en Hjort, der løber i Nettet,

як той птах, поспішає до сітки, і не знає, що це на життя його пастка...

til en Pil gennemborer dens Lever, som en Fugl, der falder i Snaren, uden at vide, det gælder dens Liv.

А тепер, мої діти, мене ви послухайте, і на слова моїх уст уважайте:

Hør mig da nu, min Søn, og lyt til min Munds Ord!

Хай не збочує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежками її,

Ej bøje du Hjertet til hendes Veje, far ikke vild på hendes Stier;

бо вона багатьох уже трупами кинула, і численні всі, нею забиті!

thi mange ligger slagne, hvem hun har fældet, og stor er Hoben, som hun slog ihjel.

Її дім до шеолу дороги, що провадять до смертних кімнат...

Hendes Hus er Dødsrigets Veje, som fører til Dødens Kamre.