Proverbs 26

Як літом той сніг, і як дощ у жнива, так не лицює глупцеві пошана.

Som Sne om Somren og Regn Høsten så lidt hører Ære sig til for en Tåbe.

Як пташка літає, як ластівка лине, так невинне прокляття не сповниться.

Som en Spurv i Fart, som en Svale i Flugt så rammer ej Banden mod sagesløs Mand.

Батіг на коня, оброть на осла, а різка на спину глупців.

Svøbe for Hest, Bidsel for Æsel og Ris for Tåbers Ryg.

Нерозумному відповіді не давай за нерозум його, щоб і ти не став рівний йому.

Svar ej Tåben efter hans Dårskab, at ikke du selv skal blive som han.

Нерозумному відповідь дай за безумством його, щоб він в очах своїх не став мудрим.

Svar Tåben efter hans Dårskab, at han ikke skal tykkes sig viis.

Хто через глупця посилає слова, той ноги собі обтинає, отруту він п'є.

Den afhugger Fødderne og inddrikker Vold, som sender Bud ved en Tåbe.

Як волочаться ноги в кульгавого, так у безумних устах приповістка.

Slappe som den lammes Ben er Ordsprog i Tåbers Mund.

Як прив'язувати камінь коштовний до пращі, так глупцеві пошану давати.

Som en, der binder Stenen fast i Slyngen, er den, der hædrer en Tåbe.

Як терен, що влізе у руку, отак приповістка в устах нерозумного.

Som en Tornekæp, der falder den drukne i Hænde, er Ordsprog i Tåbers Mund.

Як стрілець, що все ранить, так і той, хто наймає глупця, і наймає усяких прохожих.

Som en Skytte, der sårer enhver, som kommer, er den, der lejer en Tåbe og en drukken.

Як вертається пес до своєї блювотини, так глупоту свою повторяє глупак.

Som en Hund, der vender sig om til sit Spy, er en Tåbe, der gentager Dårskab.

Чи ти бачив людину, що мудра в очах своїх? Більша надія глупцеві, ніж їй.

Ser du en Mand, der tykkes sig viis, for en Tåbe er der mere Håb end for ham.

Лінивий говорить: Лев на дорозі! Лев на майдані!

Den lade siger: "Et Rovdyr på Vejen, en Løve ude på Torvene!"

Двері обертаються на своєму чопі, а лінивий на ліжку своїм.

Døren drejer sig på sit Hængsel, den lade på sit Leje.

Свою руку лінивий стромляє до миски, та піднести до рота її йому тяжко.

Den lade rækker til Fadet, men gider ikke føre Hånden til Munden.

Лінивий мудріший ув очах своїх за сімох, що відповідають розумно.

Den lade tykkes sig større Vismand end syv, der har kloge Svar.

Пса за вуха хапає, хто, йдучи, устряває до сварки чужої.

Den griber en Hund i Øret, som blander sig i uvedkommende Strid.

Як той, хто вдає божевільного, кидає іскри, стріли та смерть,

Som en vanvittig Mand, der udslynger Gløder, Pile og Død,

так і людина, що обманює друга свого та каже: Таж це я жартую!...

er den, der sviger sin Næste og siger: "Jeg spøger jo kun."

З браку дров огонь гасне, а без пліткаря мовкне сварка.

Er der intet Brænde, går Ilden ud, er der ingen Bagtaler, stilles Trætte.

Вугілля для жару, а дрова огневі, а людина сварлива щоб сварку розпалювати.

Trækul til Gløder og Brænde til Ild og trættekær Mand til at optænde Kiv.

Слова обмовника мов ті присмаки, й у нутро живота вони сходять.

Bagtalerens Ord er som Lækkerbidskener, de synker dybt i Legemets Kamre.

Як срібло з жужелицею, на горшкові накладене, так полум'яні уста, а серце лихе,

Som Sølvovertræk på et Lerkar er ondsindet Hjerte bag glatte Læber.

устами своїми маскується ворог, і ховає оману в своєму нутрі:

Avindsmand hykler med Læben, i sit Indre huser han Svig;

коли він говорить лагідно не вір ти йому, бо в серці його сім огид!

gør han Røsten venlig, tro ham dog ikke, thi i hans Hjerte er syvfold Gru.

Як ненависть прикрита оманою, її зло відкривається в зборі.

Den, der dølger sit Had med Svig, hans Ondskab kommer frem i Folkets Forsamling.

Хто яму копає, той в неї впаде, а хто котить каміння на нього воно повертається.

I Graven, man graver, falder man selv, af Stenen, man vælter, rammes man selv.

Брехливий язик ненавидить своїх утискуваних, і уста гладенькі до згуби провадять.

Løgnetunge giver mange Hug, hyklersk Mund volder Fald.