Job 29

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

约伯又接著说：

О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,

惟愿我的景况如从前的月份，如　神保守我的日子。

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,

那时他的灯照在我头上；我借他的光行过黑暗。

як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,

我愿如壮年的时候：那时我在帐棚中，　神待我有密友之情；

коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,

全能者仍与我同在；我的儿女都环绕我。

коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...

奶多可洗我的脚；磐石为我出油成河。

Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,

我出到城门，在街上设立座位；

як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,

少年人见我而回避，老年人也起身站立；

зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,

王子都停止说话，用手摀口；

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...

首领静默无声，舌头贴住上膛。

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,

耳朵听我的，就称我有福；眼睛看我的，便称讚我；

бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

因我拯救哀求的困苦人和无人帮助的孤儿。

Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!

将要灭亡的为我祝福；我也使寡妇心中欢乐。

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.

我以公义为衣服，以公平为外袍和冠冕。

Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.

我为瞎子的眼，瘸子的脚。

Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.

我为穷乏人的父；素不认识的人，我查明他的案件。

Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.

我打破不义之人的牙床，从他牙齿中夺了所抢的。

І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:

我便说：我必死在家中（原文是窝中），必增添我的日子，多如尘沙。

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...

我的根长到水边；露水终夜霑在我的枝上。

Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.

我的荣耀在身上增新；我的弓在手中日强。

Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.

人听见我而仰望，静默等候我的指教。

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.

我说话之后，他们就不再说；我的言语像雨露滴在他们身上。

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...

他们仰望我如仰望雨，又张开口如切慕春雨。

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.

他们不敢自信，我就向他们含笑；他们不使我脸上的光改变。

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!

我为他们选择道路，又坐首位；我如君王在军队中居住，又如吊丧的安慰伤心的人。