Job 30

А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...
但如今,比我年少的人戏笑我;其人之父我曾藐视,不肯安在看守我羊群的狗中。
Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!
他们壮年的气力既已衰败,其手之力与我何益呢?
Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
他们因穷乏饥饿,身体枯瘦,在荒废凄凉的幽暗中,龈干燥之地,
рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...
在草丛之中采咸草,罗腾(小树名,松类)的根为他们的食物。
Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,
他们从人中被赶出;人追喊他们如贼一般,
так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,
以致他们住在荒谷之间,在地洞和巖穴中;
ревіли вони між кущами, збирались під терням,
在草丛中叫唤,在荆棘下聚集。
сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!
这都是愚顽下贱人的儿女;他们被鞭打,赶出境外。
А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...
现在这些人以我为歌曲,以我为笑谈。
Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,
他们厌恶我,躲在旁边站著,不住地吐唾沫在我脸上。
бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...
松开他们的绳索苦待我,在我面前脱去辔头。
По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...
这等下流人在我右边起来,推开我的脚,筑成战路来攻击我。
Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,
这些无人帮助的,毁坏我的道,加增我的灾。
немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...
他们来如同闯进大破口,在毁坏之间滚在我身上。
Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...
惊恐临到我,驱逐我的尊荣如风;我的福禄如云过去。
А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
现在我心极其悲伤;困苦的日子将我抓住。
Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...
夜间,我里面的骨头刺我,疼痛不止,好像龈我。
З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.
因 神的大力,我的外衣污秽不堪,又如里衣的领子将我缠住。
Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.
 神把我扔在淤泥中,我就像尘土和炉灰一般。
Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...
主啊,我呼求你,你不应允我;我站起来,你就定睛看我。
Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...
你向我变心,待我残忍,又用大能追逼我,
На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!
把我提在风中,使我驾风而行,又使我消灭在烈风中。
Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...
我知道要使我临到死地,到那为众生所定的阴宅。
Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?
然而,人仆倒岂不伸手?遇灾难岂不求救呢?
Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
人遭难,我岂不为他哭泣呢?人穷乏,我岂不为他忧愁呢?
Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...
我仰望得好处,灾祸就到了;我等待光明,黑暗便来了。
Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,
我心里烦扰不安,困苦的日子临到我身。
ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...
我没有日光就哀哭行去(或译:我面发黑并非因日晒);我在会中站著求救。
Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,
我与野狗为弟兄,与鸵鸟为同伴。
моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...
我的皮肤黑而脱落;我的骨头因热烧焦。
І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...
所以,我的琴音变为悲音;我的箫声变为哭声。