Job 29

Iov a luat din nou cuvîntul în pilde, şi a zis:

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

,,Oh! cum nu pot să fiu ca în lunile trecute, ca în zilele cînd mă păzea Dumnezeu,

О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,

cînd candela Lui strălucea deasupra capului meu, şi Lumina lui mă călăuzea în întunerec!

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,

Cum nu sînt ca în zilele puterii mele, cînd Dumnezeu veghea ca un prieten peste cortul meu,

як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,

cînd Cel Atotputernic încă era cu mine, şi cînd copiii mei stăteau în jurul meu;

коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,

cînd mi se scăldau paşii în smîntînă, şi stînca vărsa lîngă mine pîraie de untdelemn!

коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...

Dacă ieşeam să mă duc la poarta cetăţii, şi dacă îmi pregăteam un scaun în piaţă,

Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,

tinerii se trăgeau înapoi la apropierea mea, bătrînii se sculau şi stăteau în picioare.

як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,

Mai marii îşi opriau cuvîntările, şi îşi puneau mîna la gură.

зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,

Glasul căpeteniilor tăcea, şi li se lipea limba de cerul gurii.

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...

Urechea care mă auzea, mă numea fericit, ochiul care mă vedea mă lăuda.

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,

Căci scăpam pe săracul care cerea ajutor, şi pe orfanul lipsit de sprijin.

бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

Binecuvîntarea nenorocitului venea peste mine, umpleam de bucurie inima văduvei.

Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!

Mă îmbrăcam cu dreptatea şi -i slujeam de îmbrăcăminte, neprihănirea îmi era manta şi turban.

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.

Orbului îi eram ochi, şi şchiopului picior.

Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.

Celor nenorociţi le eram tată, şi cercetam pricina celui necunoscut.

Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.

Rupeam falca celui nedrept, şi -i smulgeam prada din dinţi.

Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.

Atunci ziceam: ,În cuibul meu voi muri, zilele mele vor fi multe ca nisipul.

І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:

Apa va pătrunde în rădăcinile mele, roua va sta toată noaptea peste ramurile mele.

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...

Slava mea va înverzi neîncetat, şi arcul îmi va întineri în mînă.`

Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.

Oamenii mă ascultau şi aşteptau, tăceau înaintea sfaturilor mele.

Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.

După cuvîntările mele, niciunul nu răspundea, şi cuvîntul meu era pentru toţi o rouă binefăcătoare.

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.

Mă aşteptau ca pe ploaie, căscau gura ca după ploaia de primăvară.

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...

Cînd li se muia inima, le zîmbeam. şi nu puteau izgoni seninătatea de pe fruntea mea.

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.

Îmi plăcea să mă duc la ei, şi mă aşezam în fruntea lor; eram ca un împărat în mijlocul unei oştiri, ca un mîngîietor lîngă nişte întristaţi.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!