Job 30

Şi acum!... Am ajuns de rîsul celor mai tineri de cît mine, pe ai căror părinţi nu -i socoteam vrednici să -i pun printre cînii turmei mele.

А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...

Dar la ce mi-ar fi folosit puterea mînilor lor, cînd ei nu erau în stare să ajungă la bătrîneţă?

Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!

Sfrijiţi de sărăcie şi foame, fug în locuri uscate, de multă vreme părăsite şi pustii.

Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

Smulg ierburile sălbatice de lîngă copăcei, şi n'au ca pîne de cît rădăcina de bucsau.

рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...

Sînt izgoniţi din mijlocul oamenilor, strigă lumea după ei ca după nişte hoţi.

Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,

Locuiesc în văi îngrozitoare, în peşterile pămîntului şi în stînci.

так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,

Urlă printre stufişuri, şi se adună supt mărăcini.

ревіли вони між кущами, збирались під терням,

Fiinţe mîrşave şi dispreţuite, -sînt izgoniţi din ţară.

сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!

Şi acum, astfel de oameni mă pun în cîntecele lor, am ajuns de batjocura lor.

А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...

Mă urăsc, mă ocolesc, mă scuipă în faţă.

Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,

Nu se mai sfiesc şi mă înjosesc, nu mai au niciun frîu înaintea mea.

бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...

Ticăloşii aceştia se scoală la dreapta mea, şi îmi împing picioarele, şi îşi croiesc cărări împotriva mea ca să mă peardă.

По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...

Îmi nimicesc cărarea şi lucrează ca să mă prăpădească, ei, cărora nimeni nu le-ar veni în ajutor.

Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,

Ca printr'o largă spărtură străbat spre mine, se năpustesc supt pocnetul dărîmăturilor.

немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...

Mă apucă groaza. Slava îmi este spulberată ca de vînt, ca un nor a trecut fericirea mea.

Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...

Şi acum, mi se topeşte sufletul în mine, şi m'au apucat zilele suferinţei.

А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

Noaptea mă pătrunde şi-mi smulge oasele, durerea care mă roade nu încetează.

Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...

De tăria suferinţei haina îşi pierde faţa, mi se lipeşte de trup ca o cămaşă.

З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.

Dumnezeu m'a aruncat în noroi, şi am ajuns ca ţărîna şi cenuşa.

Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.

Strig către Tine, şi nu-mi răspunzi; stau în picioare, şi nu mă vezi.

Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...

Eşti fără milă împotriva mea, lupţi împotriva mea cu tăria mînii Tale.

Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...

Mă ridici, îmi dai drumul pe vînt, şi mă nimiceşti cu suflarea furtunii.

На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!

Căci ştiu că mă duci la moarte, în locul unde se întîlnesc toţi cei vii.

Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...

Dar cel ce se prăbuşeşte nu-şi întinde mînile? Cel în nenorocire nu cere ajutor?

Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?

Nu plîngeam eu pe cel amărît? N'avea inima mea milă de cel lipsit?

Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

Mă aşteptam la fericire, şi cînd colo, nenorocirea a venit peste mine; trăgeam nădejde de lumină, şi cînd colo, a venit întunerecul.

Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...

Îmi ferb măruntaiele fără încetare, m'au apucat zilele de durere.

Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,

Umblu înegrit, dar nu de soare. Mă scol în plină adunare, şi strig ajutor.

ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...

Am ajuns frate cu şacalii, tovarăş cu struţii.

Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,

Pielea mi se înegreşte şi cade, iar oasele îmi ard şi se usucă.

моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...

Arfa mea s'a prefăcut în instrument de jale, şi cavalul meu scoate sunete plîngătoare.

І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...