Proverbs 26

Som Sne om Somren og Regn Høsten så lidt hører Ære sig til for en Tåbe.

Як літом той сніг, і як дощ у жнива, так не лицює глупцеві пошана.

Som en Spurv i Fart, som en Svale i Flugt så rammer ej Banden mod sagesløs Mand.

Як пташка літає, як ластівка лине, так невинне прокляття не сповниться.

Svøbe for Hest, Bidsel for Æsel og Ris for Tåbers Ryg.

Батіг на коня, оброть на осла, а різка на спину глупців.

Svar ej Tåben efter hans Dårskab, at ikke du selv skal blive som han.

Нерозумному відповіді не давай за нерозум його, щоб і ти не став рівний йому.

Svar Tåben efter hans Dårskab, at han ikke skal tykkes sig viis.

Нерозумному відповідь дай за безумством його, щоб він в очах своїх не став мудрим.

Den afhugger Fødderne og inddrikker Vold, som sender Bud ved en Tåbe.

Хто через глупця посилає слова, той ноги собі обтинає, отруту він п'є.

Slappe som den lammes Ben er Ordsprog i Tåbers Mund.

Як волочаться ноги в кульгавого, так у безумних устах приповістка.

Som en, der binder Stenen fast i Slyngen, er den, der hædrer en Tåbe.

Як прив'язувати камінь коштовний до пращі, так глупцеві пошану давати.

Som en Tornekæp, der falder den drukne i Hænde, er Ordsprog i Tåbers Mund.

Як терен, що влізе у руку, отак приповістка в устах нерозумного.

Som en Skytte, der sårer enhver, som kommer, er den, der lejer en Tåbe og en drukken.

Як стрілець, що все ранить, так і той, хто наймає глупця, і наймає усяких прохожих.

Som en Hund, der vender sig om til sit Spy, er en Tåbe, der gentager Dårskab.

Як вертається пес до своєї блювотини, так глупоту свою повторяє глупак.

Ser du en Mand, der tykkes sig viis, for en Tåbe er der mere Håb end for ham.

Чи ти бачив людину, що мудра в очах своїх? Більша надія глупцеві, ніж їй.

Den lade siger: "Et Rovdyr på Vejen, en Løve ude på Torvene!"

Лінивий говорить: Лев на дорозі! Лев на майдані!

Døren drejer sig på sit Hængsel, den lade på sit Leje.

Двері обертаються на своєму чопі, а лінивий на ліжку своїм.

Den lade rækker til Fadet, men gider ikke føre Hånden til Munden.

Свою руку лінивий стромляє до миски, та піднести до рота її йому тяжко.

Den lade tykkes sig større Vismand end syv, der har kloge Svar.

Лінивий мудріший ув очах своїх за сімох, що відповідають розумно.

Den griber en Hund i Øret, som blander sig i uvedkommende Strid.

Пса за вуха хапає, хто, йдучи, устряває до сварки чужої.

Som en vanvittig Mand, der udslynger Gløder, Pile og Død,

Як той, хто вдає божевільного, кидає іскри, стріли та смерть,

er den, der sviger sin Næste og siger: "Jeg spøger jo kun."

так і людина, що обманює друга свого та каже: Таж це я жартую!...

Er der intet Brænde, går Ilden ud, er der ingen Bagtaler, stilles Trætte.

З браку дров огонь гасне, а без пліткаря мовкне сварка.

Trækul til Gløder og Brænde til Ild og trættekær Mand til at optænde Kiv.

Вугілля для жару, а дрова огневі, а людина сварлива щоб сварку розпалювати.

Bagtalerens Ord er som Lækkerbidskener, de synker dybt i Legemets Kamre.

Слова обмовника мов ті присмаки, й у нутро живота вони сходять.

Som Sølvovertræk på et Lerkar er ondsindet Hjerte bag glatte Læber.

Як срібло з жужелицею, на горшкові накладене, так полум'яні уста, а серце лихе,

Avindsmand hykler med Læben, i sit Indre huser han Svig;

устами своїми маскується ворог, і ховає оману в своєму нутрі:

gør han Røsten venlig, tro ham dog ikke, thi i hans Hjerte er syvfold Gru.

коли він говорить лагідно не вір ти йому, бо в серці його сім огид!

Den, der dølger sit Had med Svig, hans Ondskab kommer frem i Folkets Forsamling.

Як ненависть прикрита оманою, її зло відкривається в зборі.

I Graven, man graver, falder man selv, af Stenen, man vælter, rammes man selv.

Хто яму копає, той в неї впаде, а хто котить каміння на нього воно повертається.

Løgnetunge giver mange Hug, hyklersk Mund volder Fald.

Брехливий язик ненавидить своїх утискуваних, і уста гладенькі до згуби провадять.