Job 30

nunc autem derident me iuniores tempore quorum non dignabar patres ponere cum canibus gregis mei

А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...

quorum virtus manuum erat mihi pro nihilo et vita ipsa putabantur indigni

Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!

egestate et fame steriles qui rodebant in solitudine squalentes calamitate et miseria

Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

et mandebant herbas et arborum cortices et radix iuniperorum erat cibus eorum

рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...

qui de convallibus ista rapientes cum singula repperissent ad ea cum clamore currebant

Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,

in desertis habitabant torrentium et in cavernis terrae vel super glaream

так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,

qui inter huiuscemodi laetabantur et esse sub sentibus delicias conputabant

ревіли вони між кущами, збирались під терням,

filii stultorum et ignobilium et in terra penitus non parentes

сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!

nunc in eorum canticum versus sum et factus sum eis proverbium

А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...

abominantur me et longe fugiunt a me et faciem meam conspuere non verentur

Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,

faretram enim suam aperuit et adflixit me et frenum posuit in os meum

бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...

ad dexteram orientis calamitatis meae ilico surrexerunt pedes meos subverterunt et oppresserunt quasi fluctibus semitis suis

По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...

dissipaverunt itinera mea insidiati sunt mihi et praevaluerunt et non fuit qui ferret auxilium

Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,

quasi rupto muro et aperta ianua inruerunt super me et ad meas miserias devoluti sunt

немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...

redactus sum in nihili abstulisti quasi ventus desiderium meum et velut nubes pertransiit salus mea

Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...

nunc autem in memet ipso marcescit anima mea et possident me dies adflictionis

А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

nocte os meum perforatur doloribus et qui me comedunt non dormiunt

Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...

in multitudine eorum consumitur vestimentum meum et quasi capitio tunicae sic cinxerunt me

З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.

conparatus sum luto et adsimilatus favillae et cineri

Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.

clamo ad te et non exaudis me sto et non respicis me

Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...

mutatus es mihi in crudelem et in duritia manus tuae adversaris mihi

Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...

elevasti me et quasi super ventum ponens elisisti me valide

На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!

scio quia morti tradas me ubi constituta domus est omni viventi

Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...

verumtamen non ad consumptionem eorum emittis manum tuam et si corruerint ipse salvabis

Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?

flebam quondam super eum qui adflictus erat et conpatiebatur anima mea pauperi

Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

expectabam bona et venerunt mihi mala praestolabar lucem et eruperunt tenebrae

Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...

interiora mea efferbuerunt absque ulla requie praevenerunt me dies adflictionis

Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,

maerens incedebam sine furore consurgens in turba clamavi

ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...

frater fui draconum et socius strutionum

Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,

cutis mea denigrata est super me et ossa mea aruerunt prae caumate

моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...

versa est in luctum cithara mea et organum meum in vocem flentium

І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...