Job 30

А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...

nunc autem derident me iuniores tempore quorum non dignabar patres ponere cum canibus gregis mei

Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!

quorum virtus manuum erat mihi pro nihilo et vita ipsa putabantur indigni

Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

egestate et fame steriles qui rodebant in solitudine squalentes calamitate et miseria

рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...

et mandebant herbas et arborum cortices et radix iuniperorum erat cibus eorum

Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,

qui de convallibus ista rapientes cum singula repperissent ad ea cum clamore currebant

так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,

in desertis habitabant torrentium et in cavernis terrae vel super glaream

ревіли вони між кущами, збирались під терням,

qui inter huiuscemodi laetabantur et esse sub sentibus delicias conputabant

сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!

filii stultorum et ignobilium et in terra penitus non parentes

А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...

nunc in eorum canticum versus sum et factus sum eis proverbium

Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,

abominantur me et longe fugiunt a me et faciem meam conspuere non verentur

бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...

faretram enim suam aperuit et adflixit me et frenum posuit in os meum

По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...

ad dexteram orientis calamitatis meae ilico surrexerunt pedes meos subverterunt et oppresserunt quasi fluctibus semitis suis

Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,

dissipaverunt itinera mea insidiati sunt mihi et praevaluerunt et non fuit qui ferret auxilium

немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...

quasi rupto muro et aperta ianua inruerunt super me et ad meas miserias devoluti sunt

Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...

redactus sum in nihili abstulisti quasi ventus desiderium meum et velut nubes pertransiit salus mea

А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

nunc autem in memet ipso marcescit anima mea et possident me dies adflictionis

Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...

nocte os meum perforatur doloribus et qui me comedunt non dormiunt

З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.

in multitudine eorum consumitur vestimentum meum et quasi capitio tunicae sic cinxerunt me

Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.

conparatus sum luto et adsimilatus favillae et cineri

Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...

clamo ad te et non exaudis me sto et non respicis me

Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...

mutatus es mihi in crudelem et in duritia manus tuae adversaris mihi

На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!

elevasti me et quasi super ventum ponens elisisti me valide

Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...

scio quia morti tradas me ubi constituta domus est omni viventi

Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?

verumtamen non ad consumptionem eorum emittis manum tuam et si corruerint ipse salvabis

Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

flebam quondam super eum qui adflictus erat et conpatiebatur anima mea pauperi

Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...

expectabam bona et venerunt mihi mala praestolabar lucem et eruperunt tenebrae

Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,

interiora mea efferbuerunt absque ulla requie praevenerunt me dies adflictionis

ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...

maerens incedebam sine furore consurgens in turba clamavi

Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,

frater fui draconum et socius strutionum

моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...

cutis mea denigrata est super me et ossa mea aruerunt prae caumate

І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...

versa est in luctum cithara mea et organum meum in vocem flentium