Job 19

А Йов відповів та й сказав:

Eyüp şöyle yanıtladı:

Аж доки смутити ви будете душу мою, та душити словами мене?

“Ne zamana dek beni üzecek, Sözlerinizle ezeceksiniz?

Десять раз це мене ви соромите, гнобити мене не стидаєтесь!...

On kez oldu beni aşağılıyor, Hiç utanmadan saldırıyorsunuz.

Якщо справді зблудив я, то мій гріх при мені позостане.

Yanlış yola sapmışsam, Bu benim suçum.

Чи ви величаєтесь справді над мною, і виказуєте мою ганьбу на мене?

Kendinizi gerçekten benden üstün görüyor, Utancımı bana karşı kullanıyorsanız,

Знайте тоді, що Бог скривдив мене, і тенета Свої розточив надо мною!

Bilin ki, Tanrı bana haksızlık yaptı, Beni ağıyla kuşattı.

Ось ґвалт! я кричу, та не відповідає ніхто, голошу, та немає суду!...

“İşte, ‘Zorbalık bu!’ diye haykırıyorum, ama yanıt yok, Yardım için bağırıyorum, ama adalet yok.

Він дорогу мою оточив і я не перейду, Він поклав на стежки мої темряву!

Yoluma set çekti, geçemiyorum, Yollarımı karanlığa boğdu.

Він стягнув з мене славу мою і вінця зняв мені з голови!

Üzerimden onurumu soydu, Başımdaki tacı kaldırdı.

Звідусіль Він ламає мене, і я йду, надію мою, як те дерево, вивернув Він...

Her yandan yıktı beni, tükendim, Umudumu bir ağaç gibi kökünden söktü.

І на мене Свій гнів запалив, і зарахував Він мене до Своїх ворогів:

Öfkesi bana karşı alev alev yanıyor, Beni hasım sayıyor.

полки Його разом приходять, і торують на мене дорогу свою, і таборують навколо намету мого...

Orduları üstüme üstüme geliyor, Bana karşı rampalar yapıyor, Çadırımın çevresinde ordugah kuruyorlar.

Віддалив Він від мене братів моїх, а знайомі мої почужіли для мене,

“Kardeşlerimi benden uzaklaştırdı, Tanıdıklarım bana büsbütün yabancılaştı.

мої ближні відстали, і забули про мене знайомі мої...

Akrabalarım uğramaz oldu, Yakın dostlarım beni unuttu.

Мешканці дому мого, і служниці мої за чужого вважають мене, чужаком я став в їхніх очах...

Evimdeki konuklarla hizmetçiler Beni yabancı sayıyor, Garip oldum gözlerinde.

Я кличу свойого раба і він відповіді не дає, хоч своїми устами благаю його...

Kölemi çağırıyorum, yanıtlamıyor, Dil döksem bile.

Мій дух став бридкий для моєї дружини, а мій запах синам моєї утроби...

Soluğum karımı tiksindiriyor, Kardeşlerim benden iğreniyor.

Навіть діти малі зневажають мене, коли я встаю, то глузують із мене...

Çocuklar bile beni küçümsüyor, Ayağa kalksam benimle eğleniyorlar.

Мої всі повірники бридяться мною, а кого я кохав обернулись на мене...

Bütün yakın dostlarım benden iğreniyor, Sevdiklerim yüz çeviriyor.

До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя...

Bir deri bir kemiğe döndüm, Ölümün eşiğine geldim.

Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкнулась мене!...

“Ey dostlarım, acıyın bana, siz acıyın, Çünkü Tanrı’nın eli vurdu bana.

Чого ви мене переслідуєте, немов Бог, і не насичуєтесь моїм тілом?

Neden Tanrı gibi siz de beni kovalıyor, Etime doymuyorsunuz?

О, коли б записати слова мої, о, коли б були в книжці вони позазначувані,

“Keşke şimdi sözlerim yazılsa, Kitaba geçseydi,

коли б рильцем залізним та оливом в скелі навіки вони були витесані!

Demir kalemle, kurşunla Sonsuza dek kalsın diye kayaya kazılsaydı!

Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху

Oysa ben kurtarıcımın yaşadığını, Sonunda yeryüzüne geleceğini biliyorum.

цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,

Derim yok olduktan sonra, Yeni bedenimle Tanrı’yı göreceğim.

сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі... Тануть нирки мої в моїм нутрі!...

O’nu kendim göreceğim, Kendi gözlerimle, başkası değil. Yüreğim bayılıyor bağrımda!

Коли скажете ви: Нащо будемо гнати його, коли корень справи знаходиться в ньому!

Eğer, ‘Sıkıntının kökü onda olduğu için Onu kovalım’ diyorsanız,

то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!...

Kılıçtan korkmalısınız, Çünkü kılıç cezası öfkeli olur, O zaman adaletin var olduğunu göreceksiniz.”