Job 30

А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...

Ale teraz śmieją się ze mnie młodsi nad mię w latach, których ojcówbym ja był nie chciał położyć ze psami trzody mojej.

Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!

Acz na cóżby mi się była siła rąk ich przydała? bo przy nich starość ich zginęła.

Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

Albowiem dla niedostatku i głodu samotni byli, i uciekali na niepłodne, ciemne, osobne, i puste miejsce;

рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...

Którzy sobie rwali chwasty po chróstach, a korzonki jałowcowe były pokarmem ich.

Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,

Z pośrodku ludzi wyganiano ich; wołano za nimi jako za złodziejem,

так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,

Tak, iż w łożyskach potoków mieszkać musieli, w jamach podziemnych i w skałach.

ревіли вони між кущами, збирались під терням,

Między chróstami ryczeli, pod pokrzywy zgromadzali się.

сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!

Synowie ludzi wzgardzonych, i synowie ludzi bezecnych, podlejsi byli nad proch ziemi.

А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...

Alem teraz pieśnią ich, i stałem się im przypowieścią.

Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,

Brzydzą się mną, a oddalają się odemnie, i na twarz moję plwać się nie wstydzą.

бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...

Bo Bóg powagę moję odjął i utrapił mię; dlatego oni wędzidło przed twarzą moją odrzucili.

По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...

Po prawicy mojej młodzikowie powstawają, nogi moje potrącają, i torują na przeciwko mnie drogi zginienia swego.

Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,

Popsuli ścieszkę moję, i nędzy do nędzy mojej przyczynili, a nie potrzebują do tego pomocnika.

немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...

Jako przerwą szeroką napadają na mię, i na spustoszenie moje walą się.

Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...

Obróciły się przeciwko mnie strachy, jako wiatr ściągają duszę moję; bo jako obłok przemija zdrowie moje.

А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

A teraz we mnie rozlała się dusza moja; ogarnęły mię dni utrapienia;

Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...

Które w nocy wiercą kości moje we mnie, skąd żyły moje nie mają odpoczynku.

З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.

Dla wielkiej boleści zmieniła się szata moja, a jako kołnierz sukni mojej ściska mię.

Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.

Wrzucił mię w błoto, a jestem podobien prochowi i popiołowi.

Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...

Wołam do ciebie, a nie wysłuchujesz mię; stoję przed tobą, a nie patrzysz na mię.

Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...

Odmieniłeś mi się w okrutnego, a mocą ręki twej sprzeciwiasz mi się.

На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!

Podnosisz mię na wiatr, i wsadzasz mię nań, a zdrowemu rozsądkowi rozpłynąć się dopuszczasz.

Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...

Wiemci, że mię na śmierć podasz, i do domu wszystkim żyjącym naznaczonego.

Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?

Wszakże na grób nie ściągnie ręki swej, a gdy ich niszczyć będzie, wołać nie będą.

Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

Izalim nie płakał nad dniem utrapionego? izali się nie smuciła dusza moja nad ubogim?

Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...

Gdym dobrego oczekiwał, oto przyszło złe; a gdym się spodziewał światłości, przyszła ciemność.

Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,

Wnętrzności moje wezwrzały, a nie uspokoiły się, i ubieżały mię dni utrapienia.

ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...

Chodzę szczerniawszy, ale nie od słońca; powstaję i wołam w zgromadzeniu.

Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,

Stałem się bratem smoków, a towarzyszem strusiów młodych.

моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...

Skóra moja poczerniała na mnie, i kości moje wypiekły się od upalenia.

І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...

Obróciła się w lament harfa moja, a instrument mój w głos płaczących.