Job 30

А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...

Et maintenant!... je suis la risée de plus jeunes que moi, De ceux dont je dédaignais de mettre les pères Parmi les chiens de mon troupeau.

Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!

Mais à quoi me servirait la force de leurs mains? Ils sont incapables d'atteindre la vieillesse.

Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

Desséchés par la misère et la faim, Ils fuient dans les lieux arides, Depuis longtemps abandonnés et déserts;

рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...

Ils arrachent près des arbrisseaux les herbes sauvages, Et ils n'ont pour pain que la racine des genêts.

Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,

On les chasse du milieu des hommes, On crie après eux comme après des voleurs.

так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,

Ils habitent dans d'affreuses vallées, Dans les cavernes de la terre et dans les rochers;

ревіли вони між кущами, збирались під терням,

Ils hurlent parmi les buissons, Ils se rassemblent sous les ronces.

сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!

Etres vils et méprisés, On les repousse du pays.

А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...

Et maintenant, je suis l'objet de leurs chansons, Je suis en butte à leurs propos.

Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,

Ils ont horreur de moi, ils se détournent, Ils me crachent au visage.

бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...

Ils n'ont plus de retenue et ils m'humilient, Ils rejettent tout frein devant moi.

По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...

Ces misérables se lèvent à ma droite et me poussent les pieds, Ils se fraient contre moi des sentiers pour ma ruine;

Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,

Ils détruisent mon propre sentier et travaillent à ma perte, Eux à qui personne ne viendrait en aide;

немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...

Ils arrivent comme par une large brèche, Ils se précipitent sous les craquements.

Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...

Les terreurs m'assiègent; Ma gloire est emportée comme par le vent, Mon bonheur a passé comme un nuage.

А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

Et maintenant, mon âme s'épanche en mon sein, Les jours de la souffrance m'ont saisi.

Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...

La nuit me perce et m'arrache les os, La douleur qui me ronge ne se donne aucun repos,

З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.

Par la violence du mal mon vêtement perd sa forme, Il se colle à mon corps comme ma tunique.

Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.

Dieu m'a jeté dans la boue, Et je ressemble à la poussière et à la cendre.

Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...

Je crie vers toi, et tu ne me réponds pas; Je me tiens debout, et tu me lances ton regard.

Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...

Tu deviens cruel contre moi, Tu me combats avec la force de ta main.

На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!

Tu me soulèves, tu me fais voler au-dessus du vent, Et tu m'anéantis au bruit de la tempête.

Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...

Car, je le sais, tu me mènes à la mort, Au rendez-vous de tous les vivants.

Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?

Mais celui qui va périr n'étend-il pas les mains? Celui qui est dans le malheur n'implore-t-il pas du secours?

Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

N'avais-je pas des larmes pour l'infortuné? Mon coeur n'avait-il pas pitié de l'indigent?

Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...

J'attendais le bonheur, et le malheur est arrivé; J'espérais la lumière, et les ténèbres sont venues.

Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,

Mes entrailles bouillonnent sans relâche, Les jours de la calamité m'ont surpris.

ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...

Je marche noirci, mais non par le soleil; Je me lève en pleine assemblée, et je crie.

Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,

Je suis devenu le frère des chacals, Le compagnon des autruches.

моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...

Ma peau noircit et tombe, Mes os brûlent et se dessèchent.

І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...

Ma harpe n'est plus qu'un instrument de deuil, Et mon chalumeau ne peut rendre que des sons plaintifs.