Job 29

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

En Job ging voort zijn spreuk op te heffen, en zeide:

О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,

Och, of ik ware, gelijk in de vorige maanden, gelijk in de dagen, toen God mij bewaarde!

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,

Toen Hij Zijn lamp deed schijnen over mijn hoofd, en ik bij Zijn licht de duisternis doorwandelde;

як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,

Gelijk als ik was in de dagen mijner jonkheid, toen Gods verborgenheid over mijn tent was;

коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,

Toen de Almachtige nog met mij was, en mijn jongens rondom mij;

коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...

Toen ik mijn gangen wies in boter, en de rots bij mij oliebeken uitgoot;

Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,

Toen ik uitging naar de poort door de stad, toen ik mijn stoel op de straat liet bereiden.

як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,

De jongens zagen mij, en verstaken zich, en de stokouden rezen op en stonden.

зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,

De oversten hielden de woorden in, en leiden de hand op hun mond.

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...

De stem der vorsten verstak zich, en hun tong kleefde aan hun gehemelte.

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,

Als een oor mij hoorde, zo hield het mij gelukzalig; als mij een oog zag, zo getuigde het van mij.

бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

Want ik bevrijdde den ellendige, die riep, en den wees, die geen helper had.

Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!

De zegen desgenen, die verloren ging, kwam op mij; en het hart der weduwe deed ik vrolijk zingen.

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.

Ik bekleedde mij met gerechtigheid, en zij bekleedde mij; mijn oordeel was als een mantel en vorstelijke hoed.

Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.

Den blinden was ik tot ogen, en den kreupelen was ik tot voeten.

Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.

Ik was den nooddruftigen een vader; en het geschil, dat ik niet wist, dat onderzocht ik.

Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.

En ik verbrak de baktanden des verkeerden, en wierp den roof uit zijn tanden.

І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:

En ik zeide: Ik zal in mijn nest den geest geven, en ik zal de dagen vermenigvuldigen als het zand.

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...

Mijn wortel was uitgebreid aan het water, en dauw vernachtte op mijn tak.

Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.

Mijn heerlijkheid was nieuw bij mij, en mijn boog veranderde zich in mijn hand.

Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.

Zij hoorden mij aan, en wachtten, en zwegen op mijn raad.

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.

Na mijn woord spraken zij niet weder, en mijn rede drupte op hen.

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...

Want zij wachtten naar mij, gelijk naar den regen, en sperden hun mond open, als naar den spaden regen.

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.

Lachte ik hun toe, zij geloofden het niet; en het licht mijns aangezichts deden zij niet nedervallen.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!

Verkoos ik hun weg, zo zat ik bovenaan, en woonde als een koning onder de benden, als een, die treurigen vertroost.