Job 19

Eyüp şöyle yanıtladı:

А Йов відповів та й сказав:

“Ne zamana dek beni üzecek, Sözlerinizle ezeceksiniz?

Аж доки смутити ви будете душу мою, та душити словами мене?

On kez oldu beni aşağılıyor, Hiç utanmadan saldırıyorsunuz.

Десять раз це мене ви соромите, гнобити мене не стидаєтесь!...

Yanlış yola sapmışsam, Bu benim suçum.

Якщо справді зблудив я, то мій гріх при мені позостане.

Kendinizi gerçekten benden üstün görüyor, Utancımı bana karşı kullanıyorsanız,

Чи ви величаєтесь справді над мною, і виказуєте мою ганьбу на мене?

Bilin ki, Tanrı bana haksızlık yaptı, Beni ağıyla kuşattı.

Знайте тоді, що Бог скривдив мене, і тенета Свої розточив надо мною!

“İşte, ‘Zorbalık bu!’ diye haykırıyorum, ama yanıt yok, Yardım için bağırıyorum, ama adalet yok.

Ось ґвалт! я кричу, та не відповідає ніхто, голошу, та немає суду!...

Yoluma set çekti, geçemiyorum, Yollarımı karanlığa boğdu.

Він дорогу мою оточив і я не перейду, Він поклав на стежки мої темряву!

Üzerimden onurumu soydu, Başımdaki tacı kaldırdı.

Він стягнув з мене славу мою і вінця зняв мені з голови!

Her yandan yıktı beni, tükendim, Umudumu bir ağaç gibi kökünden söktü.

Звідусіль Він ламає мене, і я йду, надію мою, як те дерево, вивернув Він...

Öfkesi bana karşı alev alev yanıyor, Beni hasım sayıyor.

І на мене Свій гнів запалив, і зарахував Він мене до Своїх ворогів:

Orduları üstüme üstüme geliyor, Bana karşı rampalar yapıyor, Çadırımın çevresinde ordugah kuruyorlar.

полки Його разом приходять, і торують на мене дорогу свою, і таборують навколо намету мого...

“Kardeşlerimi benden uzaklaştırdı, Tanıdıklarım bana büsbütün yabancılaştı.

Віддалив Він від мене братів моїх, а знайомі мої почужіли для мене,

Akrabalarım uğramaz oldu, Yakın dostlarım beni unuttu.

мої ближні відстали, і забули про мене знайомі мої...

Evimdeki konuklarla hizmetçiler Beni yabancı sayıyor, Garip oldum gözlerinde.

Мешканці дому мого, і служниці мої за чужого вважають мене, чужаком я став в їхніх очах...

Kölemi çağırıyorum, yanıtlamıyor, Dil döksem bile.

Я кличу свойого раба і він відповіді не дає, хоч своїми устами благаю його...

Soluğum karımı tiksindiriyor, Kardeşlerim benden iğreniyor.

Мій дух став бридкий для моєї дружини, а мій запах синам моєї утроби...

Çocuklar bile beni küçümsüyor, Ayağa kalksam benimle eğleniyorlar.

Навіть діти малі зневажають мене, коли я встаю, то глузують із мене...

Bütün yakın dostlarım benden iğreniyor, Sevdiklerim yüz çeviriyor.

Мої всі повірники бридяться мною, а кого я кохав обернулись на мене...

Bir deri bir kemiğe döndüm, Ölümün eşiğine geldim.

До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя...

“Ey dostlarım, acıyın bana, siz acıyın, Çünkü Tanrı’nın eli vurdu bana.

Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкнулась мене!...

Neden Tanrı gibi siz de beni kovalıyor, Etime doymuyorsunuz?

Чого ви мене переслідуєте, немов Бог, і не насичуєтесь моїм тілом?

“Keşke şimdi sözlerim yazılsa, Kitaba geçseydi,

О, коли б записати слова мої, о, коли б були в книжці вони позазначувані,

Demir kalemle, kurşunla Sonsuza dek kalsın diye kayaya kazılsaydı!

коли б рильцем залізним та оливом в скелі навіки вони були витесані!

Oysa ben kurtarıcımın yaşadığını, Sonunda yeryüzüne geleceğini biliyorum.

Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху

Derim yok olduktan sonra, Yeni bedenimle Tanrı’yı göreceğim.

цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,

O’nu kendim göreceğim, Kendi gözlerimle, başkası değil. Yüreğim bayılıyor bağrımda!

сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі... Тануть нирки мої в моїм нутрі!...

Eğer, ‘Sıkıntının kökü onda olduğu için Onu kovalım’ diyorsanız,

Коли скажете ви: Нащо будемо гнати його, коли корень справи знаходиться в ньому!

Kılıçtan korkmalısınız, Çünkü kılıç cezası öfkeli olur, O zaman adaletin var olduğunu göreceksiniz.”

то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!...