Job 30

Et maintenant!... je suis la risée de plus jeunes que moi, De ceux dont je dédaignais de mettre les pères Parmi les chiens de mon troupeau.

А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...

Mais à quoi me servirait la force de leurs mains? Ils sont incapables d'atteindre la vieillesse.

Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!

Desséchés par la misère et la faim, Ils fuient dans les lieux arides, Depuis longtemps abandonnés et déserts;

Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

Ils arrachent près des arbrisseaux les herbes sauvages, Et ils n'ont pour pain que la racine des genêts.

рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...

On les chasse du milieu des hommes, On crie après eux comme après des voleurs.

Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,

Ils habitent dans d'affreuses vallées, Dans les cavernes de la terre et dans les rochers;

так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,

Ils hurlent parmi les buissons, Ils se rassemblent sous les ronces.

ревіли вони між кущами, збирались під терням,

Etres vils et méprisés, On les repousse du pays.

сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!

Et maintenant, je suis l'objet de leurs chansons, Je suis en butte à leurs propos.

А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...

Ils ont horreur de moi, ils se détournent, Ils me crachent au visage.

Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,

Ils n'ont plus de retenue et ils m'humilient, Ils rejettent tout frein devant moi.

бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...

Ces misérables se lèvent à ma droite et me poussent les pieds, Ils se fraient contre moi des sentiers pour ma ruine;

По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...

Ils détruisent mon propre sentier et travaillent à ma perte, Eux à qui personne ne viendrait en aide;

Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,

Ils arrivent comme par une large brèche, Ils se précipitent sous les craquements.

немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...

Les terreurs m'assiègent; Ma gloire est emportée comme par le vent, Mon bonheur a passé comme un nuage.

Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...

Et maintenant, mon âme s'épanche en mon sein, Les jours de la souffrance m'ont saisi.

А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

La nuit me perce et m'arrache les os, La douleur qui me ronge ne se donne aucun repos,

Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...

Par la violence du mal mon vêtement perd sa forme, Il se colle à mon corps comme ma tunique.

З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.

Dieu m'a jeté dans la boue, Et je ressemble à la poussière et à la cendre.

Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.

Je crie vers toi, et tu ne me réponds pas; Je me tiens debout, et tu me lances ton regard.

Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...

Tu deviens cruel contre moi, Tu me combats avec la force de ta main.

Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...

Tu me soulèves, tu me fais voler au-dessus du vent, Et tu m'anéantis au bruit de la tempête.

На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!

Car, je le sais, tu me mènes à la mort, Au rendez-vous de tous les vivants.

Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...

Mais celui qui va périr n'étend-il pas les mains? Celui qui est dans le malheur n'implore-t-il pas du secours?

Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?

N'avais-je pas des larmes pour l'infortuné? Mon coeur n'avait-il pas pitié de l'indigent?

Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

J'attendais le bonheur, et le malheur est arrivé; J'espérais la lumière, et les ténèbres sont venues.

Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...

Mes entrailles bouillonnent sans relâche, Les jours de la calamité m'ont surpris.

Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,

Je marche noirci, mais non par le soleil; Je me lève en pleine assemblée, et je crie.

ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...

Je suis devenu le frère des chacals, Le compagnon des autruches.

Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,

Ma peau noircit et tombe, Mes os brûlent et se dessèchent.

моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...

Ma harpe n'est plus qu'un instrument de deuil, Et mon chalumeau ne peut rendre que des sons plaintifs.

І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...