Matthew 13

Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря.

І безліч народу зібралась до Нього, так що Він увійшов був до човна та й сів, а ввесь натовп стояв понад берегом.

І багато навчав Він їх притчами, кажучи: Ось вийшов сіяч, щоб посіяти.

І як сіяв він зерна, упали одні край дороги, і пташки налетіли, та їх повидзьобували.

Другі ж упали на ґрунт кам'янистий, де не мали багато землі, і негайно посходили, бо земля неглибока була;

а як сонце зійшло, то зів'яли, і коріння не мавши, посохли.

А інші попадали в терен, і вигнався терен, і їх поглушив.

Інші ж упали на добрую землю і зродили: одне в сто раз, друге в шістдесят, а те втридцятеро.

Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!

І учні Його приступили й сказали до Нього: Чому притчами Ти промовляєш до них?

А Він відповів і промовив: Тому, що вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, їм же не дано.

Бо хто має, то дасться йому та додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має.

Я тому говорю до них притчами, що вони, дивлячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють.

І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: Почуєте слухом, і не зрозумієте, дивитися будете оком, і не побачите...

Затовстіло бо серце людей цих, тяжко чують вухами вони, і зажмурили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути вухами, і не зрозуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоровив!

Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують.

Бо поправді кажу вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що бачите ви, та не бачили, і почути, що чуєте ви, і не чули.

Послухайте ж притчу про сіяча.

До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і краде посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою.

А посіяне на кам'янистому ґрунті, це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його;

але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж утиск або переслідування настають за слово, то він зараз спокушується.

А між терен посіяне, це той, хто слухає слово, але клопоти віку цього та омана багатства заглушують слово, і воно зостається без плоду.

А посіяне в добрій землі, це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він приносить, і дає один у сто раз, другий у шістдесят, а той утридцятеро.

Іншу притчу подав Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм.

А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов.

А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукіль.

І прийшли господареві раби, та й кажуть йому: Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?

А він їм відказав: Чоловік супротивник накоїв оце. А раби відказали йому: Отож, чи не хочеш, щоб пішли ми і його повиполювали?

Але він відказав: Ні, щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю.

Залишіть, хай разом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива накажу я женцям: Зберіть перше кукіль і його пов'яжіть у снопки, щоб їх попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї.

Іншу притчу подав Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до зерна гірчичного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм.

Воно найдрібніше з увсього насіння, але, коли виросте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і кублиться в віттях його.

Іншу притчу Він їм розповів: Царство Небесне подібне до розчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вкисне.

Це все в притчах Ісус говорив до людей, і без притчі нічого Він їм не казав,

щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: Відкрию у притчах уста Свої, розповім таємниці від почину світу!

Тоді відпустив Він народ і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: Поясни нам притчу про кукіль польовий.

А Він відповів і промовив до них: Хто добре насіння посіяв був, це Син Людський,

а поле це світ, добре ж насіння це сини Царства, а кукіль сини лукавого;

а ворог, що всіяв його це диявол, жнива кінець віку, а женці Анголи.

І як збирають кукіль, і як палять в огні, так буде й наприкінці віку цього.

Пошле Людський Син Своїх Анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззаконня,

і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів!

Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має вуха, нехай слухає!

Царство Небесне подібне ще до захованого в полі скарбу, що людина, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле.

Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошукує перел добрих,

а як знайде одну дорогоцінну перлину, то йде, і все продає, що має, і купує її.

Подібне ще Царство Небесне до невода, у море закиненого, що зібрав він усячину.

Коли він наповниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до посуду добре, непотріб же геть викидають.

Так буде й наприкінці віку: Анголи повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних,

і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів!

Чи ви зрозуміли це все? Так! відказали Йому.

І Він їм сказав: Тому кожен книжник, що навчений про Царство Небесне, подібний до того господаря, що з скарбниці своєї виносить нове та старе.

І сталось, як скінчив Ісус притчі оці, Він звідти пішов.

І прийшов Він до Своєї батьківщини, і навчав їх у їхній синагозі, так що стали вони дивуватися й питати: Звідки в Нього ця мудрість та сили чудодійні?

Чи ж Він не син теслі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його Яків, і Йосип, і Симон та Юда?

І чи ж сестри Його не всі з нами? Звідки ж Йому все оте?

І вони спокушалися Ним. А Ісус їм сказав: Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй та в домі своїм!

І Він не вчинив тут чуд багатьох через їхню невіру.