Proverbs 7

Сину мій, бережи ти слова мої, мої ж заповіді заховай при собі,

يَا ابْنِي، احْفَظْ كَلاَمِي وَاذْخَرْ وَصَايَايَ عِنْدَكَ.

бережи мої заповіді та й живи, а наука моя немов в очах твоїх та зіниця,

احْفَظْ وَصَايَايَ فَتَحْيَا، وَشَرِيعَتِي كَحَدَقَةِ عَيْنِكَ.

прив'яжи їх на пальцях своїх, напиши на таблиці тій серця свого!

اُرْبُطْهَا عَلَى أَصَابِعِكَ. اكْتُبْهَا عَلَى لَوْحِ قَلْبِكَ.

На мудрість скажи: Ти сестра моя! а розум назви: Мій довірений!

قُلْ لِلْحِكْمَةِ: «أَنْتِ أُخْتِي» وَادْعُ الْفَهْمَ ذَا قَرَابَةٍ.

щоб тебе стерегти від блудниці, від чужинки, що мовить м'якенькі слова.

لِتَحْفَظَكَ مِنَ الْمَرْأَةِ الأَجْنَبِيَّةِ، مِنَ الْغَرِيبَةِ الْمَلِقَةِ بِكَلاَمِهَا.

Бо я визирав був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна,

لأَنِّي مِنْ كُوَّةِ بَيْتِي، مِنْ وَرَاءِ شُبَّاكِي تَطَلَّعْتُ،

і приглядавсь до невіж, розглядався між молоддю. І юнак ось, позбавлений розуму,

فَرَأَيْتُ بَيْنَ الْجُهَّالِ، لاَحَظْتُ بَيْنَ الْبَنِينَ غُلاَمًا عَدِيمَ الْفَهْمِ،

проходив по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,

عَابِرًا فِي الشَّارِعِ عِنْدَ زَاوِيَتِهَا، وَصَاعِدًا فِي طَرِيقِ بَيْتِهَا.

коли вітерець повівав був увечорі дня, у темряві ночі та мороку.

فِي الْعِشَاءِ، فِي مَسَاءِ الْيَوْمِ، فِي حَدَقَةِ اللَّيْلِ وَالظَّلاَمِ.

Аж ось жінка в убранні блудниці назустріч йому, із серцем підступним,

وَإِذَا بِامْرَأَةٍ اسْتَقْبَلَتْهُ فِي زِيِّ زَانِيَةٍ، وَخَبِيثَةِ الْقَلْبِ.

галаслива та непогамована, її ноги у домі своїм не бувають:

صَخَّابَةٌ هِيَ وَجَامِحَةٌ. فِي بَيْتِهَا لاَ تَسْتَقِرُّ قَدَمَاهَا.

раз на вулиці, раз на майданах, і при кожному розі чатує вона...

تَارَةً فِي الْخَارِجِ، وَأُخْرَى فِي الشَّوَارِعِ، وَعِنْدَ كُلِّ زَاوِيَةٍ تَكْمُنُ.

І вхопила вона його міцно та й поцілувала його, безсоромним зробила обличчя своє та й сказала йому:

فَأَمْسَكَتْهُ وَقَبَّلَتْهُ. أَوْقَحَتْ وَجْهَهَا وَقَالَتْ لَهُ:

У мене тепер мирні жертви, виповнила я сьогодні обіти свої!

«عَلَيَّ ذَبَائِحُ السَّلاَمَةِ. الْيَوْمَ أَوْفَيْتُ نُذُورِي.

Тому то я вийшла назустріч тобі, пошукати обличчя твого, і знайшла я тебе!

فَلِذلِكَ خَرَجْتُ لِلِقَائِكَ، لأَطْلُبَ وَجْهَكَ حَتَّى أَجِدَكَ.

Килимами я вистелила своє ложе, тканинами різних кольорів з єгипетського полотна,

بِالدِّيبَاجِ فَرَشْتُ سَرِيرِي، بِمُوَشَّى كَتَّانٍ مِنْ مِصْرَ.

постелю свою я посипала миррою, алоєм та цинамоном...

عَطَّرْتُ فِرَاشِي بِمُرّ وَعُودٍ وَقِرْفَةٍ.

Ходи ж, аж до ранку впиватися будем коханням, любов'ю натішимось ми!

هَلُمَّ نَرْتَوِ وُدًّا إِلَى الصَّبَاحِ. نَتَلَذَّذُ بِالْحُبِّ.

Бо вдома нема чоловіка, пішов у далеку дорогу:

لأَنَّ الرَّجُلَ لَيْسَ فِي الْبَيْتِ. ذَهَبَ فِي طَرِيق بَعِيدَةٍ.

вузлик срібла він узяв в свою руку, хіба на день повні поверне до дому свого...

أَخَذَ صُرَّةَ الْفِضَّةِ بِيَدِهِ. يَوْمَ الْهِلاَلِ يَأْتِي إِلَى بَيْتِهِ».

Прихилила його велемовством своїм, облесливістю своїх губ його звабила,

أَغْوَتْهُ بِكَثْرَةِ فُنُونِهَا، بِمَلْثِ شَفَتَيْهَا طَوَّحَتْهُ.

він раптом за нею пішов, немов віл, до зарізу проваджений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу до ув'язнення,

ذَهَبَ وَرَاءَهَا لِوَقْتِهِ، كَثَوْرٍ يَذْهَبُ إِلَى الذَّبْحِ، أَوْ كَالْغَبِيِّ إِلَى قَيْدِ الْقِصَاصِ،

як той птах, поспішає до сітки, і не знає, що це на життя його пастка...

حَتَّى يَشُقَّ سَهْمٌ كَبِدَهُ. كَطَيْرٍ يُسْرِعُ إِلَى الْفَخِّ وَلاَ يَدْرِي أَنَّهُ لِنَفْسِهِ.

А тепер, мої діти, мене ви послухайте, і на слова моїх уст уважайте:

وَالآنَ أَيُّهَا الأَبْنَاءُ اسْمَعُوا لِي وَأَصْغُوا لِكَلِمَاتِ فَمِي:

Хай не збочує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежками її,

لاَ يَمِلْ قَلْبُكَ إِلَى طُرُقِهَا، وَلاَ تَشْرُدْ فِي مَسَالِكِهَا.

бо вона багатьох уже трупами кинула, і численні всі, нею забиті!

لأَنَّهَا طَرَحَتْ كَثِيرِينَ جَرْحَى، وَكُلُّ قَتْلاَهَا أَقْوِيَاءُ.

Її дім до шеолу дороги, що провадять до смертних кімнат...

طُرُقُ الْهَاوِيَةِ بَيْتُهَا، هَابِطَةٌ إِلَى خُدُورِ الْمَوْتِ.