Proverbs 7

يَا ابْنِي، احْفَظْ كَلاَمِي وَاذْخَرْ وَصَايَايَ عِنْدَكَ.

Сину мій, бережи ти слова мої, мої ж заповіді заховай при собі,

احْفَظْ وَصَايَايَ فَتَحْيَا، وَشَرِيعَتِي كَحَدَقَةِ عَيْنِكَ.

бережи мої заповіді та й живи, а наука моя немов в очах твоїх та зіниця,

اُرْبُطْهَا عَلَى أَصَابِعِكَ. اكْتُبْهَا عَلَى لَوْحِ قَلْبِكَ.

прив'яжи їх на пальцях своїх, напиши на таблиці тій серця свого!

قُلْ لِلْحِكْمَةِ: «أَنْتِ أُخْتِي» وَادْعُ الْفَهْمَ ذَا قَرَابَةٍ.

На мудрість скажи: Ти сестра моя! а розум назви: Мій довірений!

لِتَحْفَظَكَ مِنَ الْمَرْأَةِ الأَجْنَبِيَّةِ، مِنَ الْغَرِيبَةِ الْمَلِقَةِ بِكَلاَمِهَا.

щоб тебе стерегти від блудниці, від чужинки, що мовить м'якенькі слова.

لأَنِّي مِنْ كُوَّةِ بَيْتِي، مِنْ وَرَاءِ شُبَّاكِي تَطَلَّعْتُ،

Бо я визирав був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна,

فَرَأَيْتُ بَيْنَ الْجُهَّالِ، لاَحَظْتُ بَيْنَ الْبَنِينَ غُلاَمًا عَدِيمَ الْفَهْمِ،

і приглядавсь до невіж, розглядався між молоддю. І юнак ось, позбавлений розуму,

عَابِرًا فِي الشَّارِعِ عِنْدَ زَاوِيَتِهَا، وَصَاعِدًا فِي طَرِيقِ بَيْتِهَا.

проходив по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,

فِي الْعِشَاءِ، فِي مَسَاءِ الْيَوْمِ، فِي حَدَقَةِ اللَّيْلِ وَالظَّلاَمِ.

коли вітерець повівав був увечорі дня, у темряві ночі та мороку.

وَإِذَا بِامْرَأَةٍ اسْتَقْبَلَتْهُ فِي زِيِّ زَانِيَةٍ، وَخَبِيثَةِ الْقَلْبِ.

Аж ось жінка в убранні блудниці назустріч йому, із серцем підступним,

صَخَّابَةٌ هِيَ وَجَامِحَةٌ. فِي بَيْتِهَا لاَ تَسْتَقِرُّ قَدَمَاهَا.

галаслива та непогамована, її ноги у домі своїм не бувають:

تَارَةً فِي الْخَارِجِ، وَأُخْرَى فِي الشَّوَارِعِ، وَعِنْدَ كُلِّ زَاوِيَةٍ تَكْمُنُ.

раз на вулиці, раз на майданах, і при кожному розі чатує вона...

فَأَمْسَكَتْهُ وَقَبَّلَتْهُ. أَوْقَحَتْ وَجْهَهَا وَقَالَتْ لَهُ:

І вхопила вона його міцно та й поцілувала його, безсоромним зробила обличчя своє та й сказала йому:

«عَلَيَّ ذَبَائِحُ السَّلاَمَةِ. الْيَوْمَ أَوْفَيْتُ نُذُورِي.

У мене тепер мирні жертви, виповнила я сьогодні обіти свої!

فَلِذلِكَ خَرَجْتُ لِلِقَائِكَ، لأَطْلُبَ وَجْهَكَ حَتَّى أَجِدَكَ.

Тому то я вийшла назустріч тобі, пошукати обличчя твого, і знайшла я тебе!

بِالدِّيبَاجِ فَرَشْتُ سَرِيرِي، بِمُوَشَّى كَتَّانٍ مِنْ مِصْرَ.

Килимами я вистелила своє ложе, тканинами різних кольорів з єгипетського полотна,

عَطَّرْتُ فِرَاشِي بِمُرّ وَعُودٍ وَقِرْفَةٍ.

постелю свою я посипала миррою, алоєм та цинамоном...

هَلُمَّ نَرْتَوِ وُدًّا إِلَى الصَّبَاحِ. نَتَلَذَّذُ بِالْحُبِّ.

Ходи ж, аж до ранку впиватися будем коханням, любов'ю натішимось ми!

لأَنَّ الرَّجُلَ لَيْسَ فِي الْبَيْتِ. ذَهَبَ فِي طَرِيق بَعِيدَةٍ.

Бо вдома нема чоловіка, пішов у далеку дорогу:

أَخَذَ صُرَّةَ الْفِضَّةِ بِيَدِهِ. يَوْمَ الْهِلاَلِ يَأْتِي إِلَى بَيْتِهِ».

вузлик срібла він узяв в свою руку, хіба на день повні поверне до дому свого...

أَغْوَتْهُ بِكَثْرَةِ فُنُونِهَا، بِمَلْثِ شَفَتَيْهَا طَوَّحَتْهُ.

Прихилила його велемовством своїм, облесливістю своїх губ його звабила,

ذَهَبَ وَرَاءَهَا لِوَقْتِهِ، كَثَوْرٍ يَذْهَبُ إِلَى الذَّبْحِ، أَوْ كَالْغَبِيِّ إِلَى قَيْدِ الْقِصَاصِ،

він раптом за нею пішов, немов віл, до зарізу проваджений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу до ув'язнення,

حَتَّى يَشُقَّ سَهْمٌ كَبِدَهُ. كَطَيْرٍ يُسْرِعُ إِلَى الْفَخِّ وَلاَ يَدْرِي أَنَّهُ لِنَفْسِهِ.

як той птах, поспішає до сітки, і не знає, що це на життя його пастка...

وَالآنَ أَيُّهَا الأَبْنَاءُ اسْمَعُوا لِي وَأَصْغُوا لِكَلِمَاتِ فَمِي:

А тепер, мої діти, мене ви послухайте, і на слова моїх уст уважайте:

لاَ يَمِلْ قَلْبُكَ إِلَى طُرُقِهَا، وَلاَ تَشْرُدْ فِي مَسَالِكِهَا.

Хай не збочує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежками її,

لأَنَّهَا طَرَحَتْ كَثِيرِينَ جَرْحَى، وَكُلُّ قَتْلاَهَا أَقْوِيَاءُ.

бо вона багатьох уже трупами кинула, і численні всі, нею забиті!

طُرُقُ الْهَاوِيَةِ بَيْتُهَا، هَابِطَةٌ إِلَى خُدُورِ الْمَوْتِ.

Її дім до шеолу дороги, що провадять до смертних кімнат...