Job 3

По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.

Μετα ταυτα ηνοιξεν ο Ιωβ το στομα αυτου, και κατηρασθη την ημεραν αυτου.

І Йов заговорив та й сказав:

Και ελαλησεν ο Ιωβ και ειπεν

Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!

Ειθε να χαθη η ημερα καθ ην εγεννηθην, και η νυξ καθ ην ειπον, Εγεννηθη αρσενικον.

Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!...

Η ημερα εκεινη να ηναι σκοτος ο Θεος να μη αναζητηση αυτην ανωθεν, και να μη φεγξη επ αυτην φως.

Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!...

Σκοτος και σκια θανατου να αμαυρωσωσιν αυτην γνοφος να επικαθηται επ αυτην. Να επελθωσιν επ αυτην ως πικροτατην ημεραν.

Оця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...

Την νυκτα εκεινην να κατακρατηση σκοτος να μη συναφθη με τας ημερας του ετους να μη εισελθη εις τον αριθμον των μηνων.

Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!

Ιδου, ερημος να ηναι η νυξ εκεινη φωνη χαρμοσυνος να μη επελθη επ αυτην.

Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!

Να καταρασθωσιν αυτην οι καταρωμενοι τας ημερας, οι ετοιμοι να ανεγειρωσι το πενθος αυτων.

Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,

Να σκοτισθωσι τα αστρα της εσπερας αυτης να προσμενη το φως, και να μη ερχηται και να μη ιδη τα βλεφαρα της αυγης

бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...

διοτι δεν εκλεισε τας θυρας της κοιλιας της μητρος μου, και δεν εκρυψε την θλιψιν απο των οφθαλμων μου.

Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?

Δια τι δεν απεθανον απο μητρας; και δεν εξεπνευσα αμα εξηλθον εκ της κοιλιας;

Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?

Δια τι με υπεδεχθησαν τα γονατα; η δια τι οι μαστοι δια να θηλασω;

Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок

Διοτι τωρα ηθελον κοιμασθαι και ησυχαζει ηθελον υπνωττει τοτε ηθελον εισθαι εις αναπαυσιν,

з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,

μετα βασιλεων και βουλευτων της γης, οικοδομουντων εις εαυτους ερημωσεις

або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!...

η μετα αρχοντων, οιτινες εχουσι χρυσιον, οιτινες εγεμισαν τους οικους αυτων αργυριου

Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?

η ως εξαμβλωμα κεκρυμμενον δεν ηθελον υπαρχει, ως βρεφη μη ιδοντα φως.

Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,

Εκει οι ασεβεις παυουσιν απο του να ταραττωσι, και εκει αναπαυονται οι κεκοπιασμενοι

разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...

εκει αναπαυονται ομου οι αιχμαλωτοι δεν ακουουσι φωνην καταδυναστου

Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...

εκει ειναι ο μικρος και ο μεγας και ο δουλος, ελευθερος του κυριου αυτου.

І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,

Δια τι εδοθη φως εις τον δυστυχη, και ζωη εις τον πεπικραμενον την ευχην,

що вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,

οιτινες ποθουσι τον θανατον και δεν επιτυγχανουσιν, αν και ανορυττωσιν αυτον μαλλον παρα κεκρυμμενους θησαυρους,

тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,

οιτινες υπερχαιρουσιν, υπερευφραινονται, οταν ευρωσι τον ταφον;

мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?...

Δια τι εδοθη φως εις ανθρωπον, του οποιου η οδος ειναι κεκρυμμενη, και τον οποιον ο Θεος περιεκλεισε;

Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,

Διοτι προ του φαγητου μου ερχεται ο στεναγμος μου, και οι βρυγμοι μου εκχεονται ως υδατα.

бо страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені...

Επειδη εκεινο, το οποιον εφοβουμην, συνεβη εις εμε, και εκεινο, το οποιον ετρομαζον, ηλθεν επ εμε.

Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!...

Δεν ειχον ειρηνην ουδε αναπαυσιν ουδε ησυχιαν οργη επηλθεν επ εμε.