Job 4

І відповів теманянин Еліфаз та й сказав:

Τοτε Ελιφας ο Θαιμανιτης απεκριθη και ειπεν

Коли спробувать слово до тебе, чи мука не буде ще більша? Та хто стримати зможе слова?

Εαν επιχειρισθωμεν να λαλησωμεν προς σε, θελεις δυσαρεστηθη; αλλα τις δυναται να κρατηθη απο του να ομιληση;

Таж ти багатьох був навчав, а руки ослаблі зміцняв,

Ιδου, συ ενουθετησας πολλους και χειρας αδυνατους ενισχυσας.

того, хто спотикавсь, підіймали слова твої, а коліна тремткі ти зміцняв!

Οι λογοι σου υπεστηριξαν τους κλονιζομενους, και γονατα καμπτοντα ενεδυναμωσας.

А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло воно і ти налякався...

Τωρα δε ηλθεν επι σε τουτο, και βαρυθυμεις σε εγγιζει, και ταραττεσαι.

Хіба не була богобійність твоя за надію твою, за твоє сподівання невинність доріг твоїх?

Ο φοβος σου δεν ειναι το θαρρος σου, και η ευθυτης των οδων σου η ελπις σου;

Пригадай но, чи гинув невинний, і де праведні вигублені?

Ενθυμηθητι, παρακαλω τις αθωος ων απωλεσθη; και που εξωλοθρευθησαν οι ευθεις;

Як я бачив таких, що орали були беззаконня, та сіяли кривду, то й жали її:

Καθως εγω ειδον, οσοι ηροτριασαν ανομιαν και εσπειραν ασεβειαν, θεριζουσιν αυτας

вони гинуть від подиху Божого, і від духу гнівного Його погибають!

εξολοθρευονται υπο του φυσηματος του Θεου, και απο της πνοης των μυκτηρων αυτου αφανιζονται

Левине ричання й рик лютого лева минає, і левчукам вилущаються зуби.

ο βρυγμος του λεοντος και η φωνη του αγριου λεοντος και το γαυριαμα των σκυμνων, εσβεσθησαν

Гине лев, як немає здобичі, і левенята левиці втікають.

ο λεων απολλυται δι ελλειψιν θηραματος, και οι σκυμνοι της λεαινας διασκορπιζονται.

І закрадається слово до мене, і моє ухо почуло ось дещо від нього.

Και λογος ηλθεν επ εμε κρυφιως, και το ωτιον μου ελαβε τι παρ αυτου.

у роздумуваннях над нічними видіннями, коли міцний сон обіймає людей,

Εν μεσω των στοχασμων δια τα οραματα της νυκτος, οτε βαθυς υπνος πιπτει επι τους ανθρωπους,

спіткав мене жах та тремтіння, і багато костей моїх він струсонув,

Φρικη συνελαβε με και τρομος, και μεγαλως τα οστα μου συνεσεισε.

і дух перейшов по обличчі моїм, стало дуба волосся на тілі моїм...

Και πνευμα διηλθεν απ εμπροσθεν μου, αι τριχες του σωματος μου ανεσηκωθησαν

Він стояв, але я не пізнав його вигляду, образ навпроти очей моїх був, і тихий голос почув я:

εσταθη, αλλ εγω δεν διεκρινα την μορφην αυτου σχημα εφανη εμπροσθεν των οφθαλμων μου ηκουσα λεπτον φυσημα και φωνην λεγουσαν,

Хіба праведніша людина за Бога, хіба чоловік за свойого Творця є чистіший?

Ο ανθρωπος θελει εισθαι δικαιοτερος του Θεου; θελει εισθαι ο ανθρωπος καθαρωτερος του Ποιητου αυτου;

Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголів!

Ιδου, αυτος δεν εμπιστευεται εις τους δουλους αυτου, και εν τοις αγγελοις αυτου βλεπει ελαττωμα

Що ж тоді мешканці глиняних хат, що в поросі їхня основа? Як міль, вони будуть розчавлені!

ποσω μαλλον εις τους κατοικουντας οικιας πηλινας, αιτινες εχουσι το θεμελιον αυτων εν τω χωματι και αφανιζονται εμπροσθεν του σαρακιου;

Вони товчені зранку до вечора, і без помочі гинуть назавжди...

Απο πρωι εως εσπερας φθειρονται χωρις να νοηση τις, αφανιζονται δια παντος.

Слава їхня минається з ними, вони помирають не в мудрості!...

Το μεγαλειον αυτων το εν αυτοις δεν παρερχεται; Αποθνησκουσιν, αλλ ουχι εν σοφια.