Job 4

4:1

І відповів теманянин Еліфаз та й сказав:

Temanlı Elifaz şöyle yanıtladı:

4:2

Коли спробувать слово до тебе, чи мука не буде ще більша? Та хто стримати зможе слова?

“Biri sana bir şey söylemeye çalışsa gücenir misin? Kim konuşmadan durabilir?

4:3

Таж ти багатьох був навчав, а руки ослаблі зміцняв,

Evet, pek çoklarına sen ders verdin, Zayıf elleri güçlendirdin,

4:4

того, хто спотикавсь, підіймали слова твої, а коліна тремткі ти зміцняв!

Tökezleyeni senin sözlerin ayakta tuttu, Titreyen dizleri sen pekiştirdin.

4:5

А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло воно і ти налякався...

Ama şimdi senin başına gelince gücüne gidiyor, Sana dokununca yılgınlığa düşüyorsun.

4:6

Хіба не була богобійність твоя за надію твою, за твоє сподівання невинність доріг твоїх?

Senin güvendiğin Tanrı’dan korkun değil mi, Umudun kusursuz yaşamında değil mi?

4:7

Пригадай но, чи гинув невинний, і де праведні вигублені?

“Düşün biraz: Hangi suçsuz yok oldu, Nerede doğrular yıkıma uğradı?

4:8

Як я бачив таких, що орали були беззаконня, та сіяли кривду, то й жали її:

Benim gördüğüm kadarıyla, fesat sürenler, Kötülük tohumu ekenler ektiklerini biçiyor.

4:9

вони гинуть від подиху Божого, і від духу гнівного Його погибають!

Tanrı’nın soluğuyla yok oluyor, Öfkesinin rüzgarıyla tükeniyorlar.

4:10

Левине ричання й рик лютого лева минає, і левчукам вилущаються зуби.

Aslanın kükremesi, homurtusu kesildi, Dişleri kırıldı genç aslanların.

4:11

Гине лев, як немає здобичі, і левенята левиці втікають.

Aslan av bulamadığı için yok oluyor, Dişi aslanın yavruları dağılıyor.

4:12

І закрадається слово до мене, і моє ухо почуло ось дещо від нього.

“Bir söz gizlice erişti bana, Fısıltısı kulağıma ulaştı.

4:13

у роздумуваннях над нічними видіннями, коли міцний сон обіймає людей,

Gece rüyaların doğurduğu düşünceler içinde, İnsanları ağır uyku bastığı zaman,

4:14

спіткав мене жах та тремтіння, і багато костей моїх він струсонув,

Beni dehşet ve titreme aldı, Bütün kemiklerimi sarstı.

4:15

і дух перейшов по обличчі моїм, стало дуба волосся на тілі моїм...

Önümden bir ruh geçti, Tüylerim ürperdi.

4:16

Він стояв, але я не пізнав його вигляду, образ навпроти очей моїх був, і тихий голос почув я:

Durdu, ama ne olduğunu seçemedim. Bir suret duruyordu gözümün önünde, Çıt çıkmazken bir ses duydum:

4:17

Хіба праведніша людина за Бога, хіба чоловік за свойого Творця є чистіший?

‘Tanrı karşısında insan doğru olabilir mi? Kendisini yaratanın karşısında temiz çıkabilir mi?

4:18

Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголів!

Bakın, Tanrı kullarına güvenmez, Meleklerinde hata bulur da,

4:19

Що ж тоді мешканці глиняних хат, що в поросі їхня основа? Як міль, вони будуть розчавлені!

Çamur evlerde oturanlara, Mayası toprak olanlara, Güveden kolay ezilenlere mi güvenir?

4:20

Вони товчені зранку до вечора, і без помочі гинуть назавжди...

Ömürleri sabahtan akşama varmaz, Kimse farkına varmadan sonsuza dek yok olurlar.

4:21

Слава їхня минається з ними, вони помирають не в мудрості!...

İçlerindeki çadır ipleri çekilince, Bilgelikten yoksun olarak ölüp giderler.’