Job 3

По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.

[] Sonunda Eyüp ağzını açtı ve doğduğu güne lanet edip şöyle dedi:

І Йов заговорив та й сказав:

[] Sonunda Eyüp ağzını açtı ve doğduğu güne lanet edip şöyle dedi:

Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!

“Doğduğum gün yok olsun, ‘Bir oğul doğdu’ denen gece yok olsun!

Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!...

Karanlığa bürünsün o gün, Yüce Tanrı onunla ilgilenmesin, Üzerine ışık doğmasın.

Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!...

Karanlık ve ölüm gölgesi sahip çıksın o güne, Bulut çöksün üzerine; Işığını karanlık söndürsün.

Оця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...

Zifiri karanlık yutsun o geceyi, Yılın günleri arasında sayılmasın, Aylardan hiçbirine girmesin.

Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!

Kısır olsun o gece, Sevinç sesi duyulmasın içinde.

Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!

Günleri lanetleyenler, Livyatan’ı uyandırmaya hazır olanlar, O günü lanetlesin.

Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,

Akşamının yıldızları kararsın, Boş yere aydınlığı beklesin, Tan atışını görmesin.

бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...

Çünkü sıkıntı yüzü görmemem için Anamın rahminin kapılarını üstüme kapamadı.

Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?

“Neden doğarken ölmedim, Rahimden çıkarken son soluğumu vermedim?

Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?

Neden beni dizler, Emeyim diye memeler karşıladı?

Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок

Çünkü şimdi huzur içinde yatmış, Uyuyup dinlenmiş olurdum;

з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,

Yaptırdıkları kentler şimdi viran olan Dünya kralları ve danışmanlarıyla birlikte,

або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!...

Evlerini gümüşle dolduran Altın sahibi önderlerle birlikte.

Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?

Neden düşük bir çocuk gibi, Gün yüzü görmemiş yavrular gibi toprağa gömülmedim?

Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,

Orada kötüler kargaşayı bırakır, Yorgunlar rahat eder.

разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...

Tutsaklar huzur içinde yaşar, Angaryacının sesini duymazlar.

Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...

Küçük de büyük de oradadır, Köle efendisinden özgürdür.

І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,

“Niçin sıkıntı çekenlere ışık, Acı içindekilere yaşam verilir?

що вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,

[] Oysa onlar gelmeyen ölümü özler, Onu define arar gibi ararlar;

тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,

Mezara kavuşunca Neşeden coşar, sevinç bulurlar.

мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?...

Neden yaşam verilir nereye gideceğini bilmeyen insana, Çevresini Tanrı’nın çitle çevirdiği kişiye?

Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,

Çünkü iniltim ekmekten önce geliyor, Su gibi dökülmekte feryadım.

бо страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені...

Korktuğum, Çekindiğim başıma geldi.

Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!...

Huzur yok, sükûnet yok, rahat yok, Yalnız kargaşa var.”