Job 4

І відповів теманянин Еліфаз та й сказав:

Därefter tog Elifas från Teman till orda och sade:

Коли спробувать слово до тебе, чи мука не буде ще більша? Та хто стримати зможе слова?

 Misstycker du, om man dristar tala till dig?  Vem kan hålla tillbaka sina ord?

Таж ти багатьох був навчав, а руки ослаблі зміцняв,

 Se, många har du visat till rätta,  och maktlösa händer har du stärkt;

того, хто спотикавсь, підіймали слова твої, а коліна тремткі ти зміцняв!

 dina ord hava upprättat den som stapplade,  och åt vacklande knän har du givit kraft.

А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло воно і ти налякався...

 Men nu, då det gäller dig själv, bliver du otålig,  när det är dig det drabbar, förskräckes du.

Хіба не була богобійність твоя за надію твою, за твоє сподівання невинність доріг твоїх?

 Skulle då icke din gudsfruktan vara din tillförsikt  och dina vägars ostrafflighet ditt hopp?

Пригадай но, чи гинув невинний, і де праведні вигублені?

 Tänk efter: när hände det att en oskyldig fick förgås?  och var skedde det att de redliga måste gå under?

Як я бачив таких, що орали були беззаконня, та сіяли кривду, то й жали її:

 Nej, så har jag sett det gå, att de som plöja fördärv  och de som utså olycka, de skörda och sådant;

вони гинуть від подиху Божого, і від духу гнівного Його погибають!

 för Guds andedräkt förgås de  och för en fnysning av hans näsa försvinna de.

Левине ричання й рик лютого лева минає, і левчукам вилущаються зуби.

 Ja, lejonets skri och rytarens röst måste tystna,  och unglejonens tänder brytas ut;

Гине лев, як немає здобичі, і левенята левиці втікають.

 Det gamla lejonet förgås, ty det finner intet rov,  och lejoninnans ungar bliva förströdda.

І закрадається слово до мене, і моє ухо почуло ось дещо від нього.

 Men till mig smög sakta ett ord,  mitt öra förnam det likasom en viskning,

у роздумуваннях над нічними видіннями, коли міцний сон обіймає людей,

 När tankarna svävade om vid nattens syner  och sömnen föll tung på människorna,

спіткав мене жах та тремтіння, і багато костей моїх він струсонув,

 då kom en förskräckelse och bävan över mig,  med rysning fyllde den alla ben i min kropp.

і дух перейшов по обличчі моїм, стало дуба волосся на тілі моїм...

 En vindpust for fram över mitt ansikte,  därvid reste sig håren på min kropp.

Він стояв, але я не пізнав його вигляду, образ навпроти очей моїх був, і тихий голос почув я:

 Och något trädde inför mina ögon,  en skepnad vars form jag icke skönjde;  och jag hörde en susning och en röst:

Хіба праведніша людина за Бога, хіба чоловік за свойого Творця є чистіший?

 »Kan då en människa hava rätt mot Gud  eller en man vara ren inför sin skapare?

Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголів!

 Se, ej ens på sina tjänare kan han förlita sig,  jämväl sina änglar måste han tillvita fel;

Що ж тоді мешканці глиняних хат, що в поросі їхня основа? Як міль, вони будуть розчавлені!

 huru mycket mer då dem som bo i hyddor av ler,  dem som hava sin grundval i stoftet!  De krossas sönder så lätt som mal;

Вони товчені зранку до вечора, і без помочі гинуть назавжди...

 när morgon har bytts till afton, ligga de slagna;  innan man aktar därpå, hava de förgåtts för alltid.

Слава їхня минається з ними, вони помирають не в мудрості!...

 Ja, deras hyddas fäste ryckes bort för dem,  oförtänkt måste de dö.»