Job 3

По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.

După aceea, Iov a deschis gura şi a blestemat ziua în care s'a născut.

І Йов заговорив та й сказав:

A luat cuvîntul şi a zis:

Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!

,,Blestemată să fie ziua în care m'am născut,

Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!...

Prefacă-se în întunerec ziua aceea, să nu se îngrijească Dumnezeu de ea din cer, şi să nu mai strălucească lumina peste ea!

Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!...

S'o cuprindă întunerecul şi umbra morţii, nori groşi să vină peste ea, şi neguri de peste zi s'o înspăimînte!

Оця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...

Noaptea aceea! S'o acopere întunerecul, să piară din an, să nu mai fie numărată între luni!

Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!

Da, stearpă să fie noaptea aceea, ducă-se veselia din ea!

Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!

Blestemată să fie de ceice blastămă zilele, de ceice ştiu să întărîte Leviatanul;

Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,

să se întunece stelele din amurgul ei, în zădar să aştepte lumina, şi să nu mai vadă genele zorilor zilei!

бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...

Căci n'a închis pîntecele care m'a zămislit, nici n'a ascuns suferinţa dinaintea ochilor mei.

Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?

Dece n'am murit în pîntecele mamei mele? Dece nu mi-am dat sufletul la ieşirea din pîntecele ei?

Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?

Dece am găsit genunchi cari să mă primească? Şi ţîţe cari să-mi dea lapte?

Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок

Acum aş fi culcat, aş fi liniştit, aş dormi şi m'aş odihni

з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,

cu împăraţii şi cei mari de pe pămînt, cari şi-au zidit falnice morminte,

або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!...

cu domnitorii cari aveau aur, şi şi-au umplut casele cu argint.

Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?

Sau n'aş mai fi în viaţă, aş fi ca o stîrpitură îngropată, ca nişte copii cari n'au văzut lumina!

Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,

Acolo nu te mai necăjesc cei răi, acolo se odihnesc cei sleiţi de puteri.

разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...

Acolo cei puşi în lanţuri sînt lăsaţi toţi în pace, nu mai aud glasul asupritorului;

Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...

cel mai mic şi cel mare sînt tot una acolo, şi robul scapă de stăpînul său.

І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,

Pentru ce dă Dumnezeu lumină celui ce sufere, şi viaţă celor amăriţi la suflet,

що вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,

cari aşteaptă moartea şi nu vine; măcar că o doresc mai mult decît o comoară,

тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,

cari n'ar mai putea de bucurie şi de veselie, dacă ar găsi mormîntul? -

мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?...

Pentruce, zic, dă El lumină omului care nu ştie încotro să meargă, pe care îl îngrădeşte Dumnezeu de toate părţile?

Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,

Suspinurile îmi sînt hrana de toate zilele, şi jalea mi se varsă ca apa.

бо страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені...

De ce mă tem, aceea mi se întîmplă; de ce mi -e frică, de aceea am parte!

Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!...

N'am nici linişte, nici pace, nici odihnă, şi necazul dă peste mine.``