Job 4

І відповів теманянин Еліфаз та й сказав:

Da tok Elifas fra Teman til orde og sa:

Коли спробувать слово до тебе, чи мука не буде ще більша? Та хто стримати зможе слова?

Om en prøvde å tale et ord til dig, vilde du da ta det ille op? Men hvem kan vel holde sine ord tilbake?

Таж ти багатьох був навчав, а руки ослаблі зміцняв,

Du har selv vist mange til rette, og maktløse hender styrket du;

того, хто спотикавсь, підіймали слова твої, а коліна тремткі ти зміцняв!

dine ord reiste den snublende op, og synkende knær gjorde du sterke.

А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло воно і ти налякався...

Men nu, når det gjelder dig selv, blir du utålmodig, når det rammer dig, blir du forferdet.

Хіба не була богобійність твоя за надію твою, за твоє сподівання невинність доріг твоїх?

Er ikke din gudsfrykt din tillit, din ulastelige ferd ditt håp?

Пригадай но, чи гинув невинний, і де праведні вигублені?

Tenk efter: Hvem omkom uskyldig, og hvor gikk rettskafne til grunne?

Як я бачив таких, що орали були беззаконня, та сіяли кривду, то й жали її:

Efter det jeg har sett, har de som pløide urett og sådde nød, også høstet det.

вони гинуть від подиху Божого, і від духу гнівного Його погибають!

De omkom for Guds ånde, og for hans vredes pust blev de til intet.

Левине ричання й рик лютого лева минає, і левчукам вилущаються зуби.

Løvens brøl og dens fryktelige røst hørtes ikke lenger, og ungløvenes tenner blev knust.

Гине лев, як немає здобичі, і левенята левиці втікають.

Løven omkom av mangel på rov, og løvinnens unger blev adspredt.

І закрадається слово до мене, і моє ухо почуло ось дещо від нього.

Og til mig stjal sig et ord; det lød for mitt øre som en hvisken,

у роздумуваннях над нічними видіннями, коли міцний сон обіймає людей,

under skiftende tanker ved nattlige syner, når dyp søvn faller på menneskene.

спіткав мене жах та тремтіння, і багато костей моїх він струсонув,

Frykt og beven kom over mig, så alle mine ben tok til å skjelve.

і дух перейшов по обличчі моїм, стало дуба волосся на тілі моїм...

Og en ånd fór forbi mitt åsyn; hårene på mitt legeme reiste sig.

Він стояв, але я не пізнав його вигляду, образ навпроти очей моїх був, і тихий голос почув я:

Den blev stående, men jeg skjelnet ikke klart hvorledes den så ut - det var en skikkelse som stod der for mine øine; jeg hørte en stille susen og en røst:

Хіба праведніша людина за Бога, хіба чоловік за свойого Творця є чистіший?

Er et menneske rettferdig for Gud, eller en mann ren for sin skaper?

Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголів!

Se, på sine tjenere stoler han ikke, og hos sine engler finner han feil,

Що ж тоді мешканці глиняних хат, що в поросі їхня основа? Як міль, вони будуть розчавлені!

hvor meget mere da hos dem som bor i hus av ler, og som har sin grunnvoll i støvet - de som knuses lettere enn møll.

Вони товчені зранку до вечора, і без помочі гинуть назавжди...

Fra morgen til aften - så er de sønderslått; uten at nogen akter på det, går de til grunne for alltid.

Слава їхня минається з ними, вони помирають не в мудрості!...

Blir ikke teltsnoren dradd ut hos dem? De dør, men ikke i visdom.