Job 3

По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.

Derefter oplot Job sin munn og forbannet den dag han blev født.

І Йов заговорив та й сказав:

Job tok til orde og sa:

Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!

Til grunne gå den dag da jeg blev født, og den natt som sa: Et guttebarn er undfanget!

Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!...

Måtte den dag bli til mørke! Måtte Gud i det høie ikke spørre efter den, og intet lys stråle over den!

Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!...

Gid mørke og dødsskygge må kreve den tilbake, gid skyer må leire sig over den, gid alt som gjør en dag mørk, må skremme den!

Оця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...

Den natt - måtte mulm ta den! Den glede sig ikke blandt årets dager, den komme ikke med i måneders tall!

Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!

Ja, ufruktbar bli den natt! Aldri lyde det jubel i den!

Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!

Måtte de som forbanner dager, ønske ondt over den, de som er kyndige i å mane frem Leviatan!

Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,

Gid dens demrings stjerner må bli mørke! La den vente på lys, uten at det kommer! Måtte den aldri skue morgenrødens øielokk -

бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...

fordi den ikke stengte døren til min mors liv og skjulte møie for mine øine.

Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?

Hvorfor døde jeg ikke i mors liv? Hvorfor utåndet jeg ikke straks i fødselsstunden?

Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?

Hvorfor tok knær imot mig, og hvorfor bryster som jeg kunde die?

Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок

For da kunde jeg nu ligge og hvile; jeg kunde sove og hadde da ro -

з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,

sammen med konger og jordens styrere, som bygget sig ruiner,

або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!...

eller med fyrster som eide gull, som fylte sine hus med sølv;

Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?

eller jeg var nu ikke til, likesom et nedgravd, ufullbåret foster, lik barn som aldri så lyset.

Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,

Der har de ugudelige holdt op å rase, og der hviler de trette.

разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...

Der har alle fanger ro, de hører ikke driverens røst.

Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...

Liten og stor er der like, og trælen er fri for sin herre.

І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,

Hvorfor gir han den lidende lys, og liv til dem som bærer sorg i sitt hjerte,

що вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,

dem som venter på døden uten at den kommer, og som leter efter den ivrigere enn efter skjulte skatter,

тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,

dem som gleder sig like til jubel, som fryder sig når de finner en grav -

мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?...

til den mann hvis vei er skjult for ham, og som Gud har stengt for på alle kanter?

Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,

For mine sukk er blitt mitt daglige brød, og mine klager strømmer som vannet.

бо страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені...

For alt det fryktelige jeg reddes for, det rammer mig, og det jeg gruer for, det kommer over mig.

Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!...

Jeg har ikke fred, ikke ro, ikke hvile - det kommer alltid ny uro.