Job 3

По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.

Allora Giobbe aprì la bocca e maledisse il giorno della sua nascita.

І Йов заговорив та й сказав:

E prese a dire così:

Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!

"Perisca il giorno ch’io nacqui e la notte che disse: "E’ concepito un maschio!"

Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!...

Quel giorno si converta in tenebre, non se ne curi Iddio dall’alto, né splenda sovr’esso raggio di luce!

Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!...

Se lo riprendano le tenebre e l’ombra di morte, resti sovr’esso una fitta nuvola, le eclissi lo riempian di paura!

Оця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...

Quella notte diventi preda d’un buio cupo, non abbia la gioia di contar tra i giorni dell’anno, non entri nel novero de’ mesi!

Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!

Quella notte sia notte sterile, e non vi s’oda grido di gioia.

Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!

La maledicano quei che maledicono i giorni e sono esperti nell’evocare il drago.

Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,

Si oscurino le stelle del suo crepuscolo, aspetti la luce e la luce non venga, e non miri le palpebre dell’alba,

бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...

poiché non chiuse la porta del seno che mi portava, e non celò l’affanno agli occhi miei.

Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?

Perché non morii nel seno di mia madre? Perché non spirai appena uscito dalle sue viscere?

Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?

Perché trovai delle ginocchia per ricevermi e delle mammelle da poppare?

Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок

Ora mi giacerei tranquillo, dormirei, ed avrei così riposo

з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,

coi re e coi consiglieri della terra che si edificarono mausolei,

або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!...

coi principi che possedean dell’oro e che empiron d’argento le lor case;

Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?

o, come l’aborto nascosto, non esisterei, sarei come i feti che non videro la luce.

Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,

Là cessano gli empi di tormentare gli altri. Là riposano gli stanchi,

разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...

là i prigioni han requie tutti insieme, senz’udir voce d’aguzzino.

Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...

Piccoli e grandi sono là del pari, e lo schiavo è libero del suo padrone.

І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,

Perché dar la luce all’infelice e la vita a chi ha l’anima nell’amarezza,

що вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,

i quali aspettano la morte che non viene, e la ricercano più che i tesori nascosti,

тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,

e si rallegrerebbero fino a giubilarne, esulterebbero se trovassero una tomba?

мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?...

Perché dar vita a un uomo la cui via è oscura? e che Dio ha stretto in un cerchio?

Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,

Io sospiro anche quando prendo il mio cibo, e i miei gemiti si spandono com’acqua.

бо страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені...

Non appena temo un male, ch’esso mi colpisce; e quel che pavento, mi piomba addosso.

Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!...

Non trovo posa, né requie, né pace, il tormento è continuo!"