Job 3

По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.

Ezután megnyitá Jób az ő száját, és megátkozá az ő napját.

І Йов заговорив та й сказав:

És szóla Jób, és monda:

Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!

Veszszen el az a nap, a melyen születtem, és az az éjszaka, a melyen azt mondták: fiú fogantatott.

Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!...

Az a nap legyen sötétség, ne törődjék azzal az Isten onnét felül, és világosság ne fényljék azon.

Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!...

Tartsa azt fogva sötétség és a halál árnyéka; *a* felhő lakozzék rajta, nappali borulatok tegyék rettenetessé.

Оця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...

Az az éjszaka! Sűrű sötétség fogja be azt; ne soroztassék az az esztendőnek napjaihoz, ne számláltassék a hónapokhoz.

Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!

Az az éjszaka! Legyen az magtalan, ne legyen örvendezés azon.

Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!

Átkozzák meg azt, a kik a nappalt átkozzák, a kik bátrak felingerelni a leviathánt.

Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,

Sötétüljenek el az ő estvéjének csillagai; várja a világosságot, de az ne legyen, és ne lássa a hajnalnak pirját!

бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...

Mert nem zárta be az én anyám méhének ajtait, és nem rejtette el szemeim elől a nyomorúságot.

Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?

Mért is nem haltam meg fogantatásomkor; mért is ki nem multam, mihelyt megszülettem?

Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?

Mért vettek fel engem térdre, és mért az emlőkre, hogy szopjam?!

Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок

Mert most feküdném és nyugodnám, aludnám és akkor nyugton pihenhetnék -

з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,

Királyokkal és az ország tanácsosaival, a kik magoknak kőhalmokat építenek.

або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!...

Vagy fejedelmekkel, a kiknek aranyuk van, a kik ezüsttel töltik meg házaikat.

Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?

Vagy mért nem lettem olyan, mint az elásott, idétlen gyermek, mint a világosságot sem látott kisdedek?

Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,

Ott a gonoszok megszünnek a fenyegetéstől, és ott megnyugosznak, a kiknek erejök ellankadt.

разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...

A foglyok ott mind megnyugosznak, nem hallják a szorongatónak szavát.

Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...

Kicsiny és nagy ott *egyenlő,* és a szolga az ő urától szabad.

І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,

Mért is ad *Isten* a nyomorultnak világosságot, és életet a keseredett szivűeknek?

що вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,

A kik a halált várják, de nem jön az, és szorgalmasabban keresik mint az elrejtett kincset.

тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,

A kik nagy örömmel örvendeznek, vigadnak, mikor megtalálják a koporsót.

мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?...

A férfiúnak, a ki útvesztőbe jutott, és a kit az Isten bekerített köröskörül.

Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,

Mert kenyerem gyanánt van az én fohászkodásom, és sóhajtásaim ömölnek, mint habok.

бо страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені...

Mert a mitől remegve remegtem, az jöve reám, és a mitől rettegtem, az esék rajtam.

Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!...

Nincs békességem, sem nyugtom, sem pihenésem, mert nyomorúság támadt reám.