Job 3

По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.

Derefter oplod Job sin Mund og forbandede sin Dag,

І Йов заговорив та й сказав:

og Job tog til Orde og sagde:

Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!

Bort med den Dag, jeg fødtes, den Nat, der sagde: "Se, en Dreng!"

Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!...

Denne Dag vorde Mørke, Gud deroppe spørge ej om den, over den stråle ej Lyset frem!

Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!...

Mulm og Mørke løse den ind, Tåge lægge sig over den, Formørkelser skræmme den!

Оця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...

Mørket tage den Nat, den høre ej hjemme blandt Årets Dage, den komme ikke i Måneders Tal!

Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!

Ja, denne Nat vorde gold, der lyde ej Jubel i den!

Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!

De, der besværger Dage, forbande den, de, der har lært at hidse Livjatan";

Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,

dens Morgenstjerner formørkes, den bie forgæves på Lys, den skue ej Morgenrødens Øjenlåg,

бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...

fordi den ej lukked mig Moderlivets Døre og skjulte Kvide for mit Blik!

Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?

Hvi døde jeg ikke i Moders Liv eller udånded straks fra Moders Skød?

Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?

Hvorfor var der Knæ til at tage imod mig, hvorfor var der Bryster at die?

Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок

Så havde jeg nu ligget og hvilet, så havde jeg slumret i Fred

з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,

blandt Konger og Jordens Styrere, der bygged sig Gravpaladser,

або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!...

blandt Fyrster, rige på Guld, som fyldte deres Huse med Sølv.

Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?

Eller var jeg dog som et nedgravet Foster. som Børn, der ikke fik Lyset at se!

Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,

Der larmer de gudløse ikke mer, der hviler de trætte ud,

разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...

alle de fangne har Ro, de hører ej Fogedens Røst;

Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...

små og store er lige der og Trællen fri for sin Herre.

І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,

Hvi giver Gud de lidende Lys, de bittert sørgende Liv,

що вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,

dem, som bier forgæves på Døden, graver derefter som efter Skatte,

тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,

som glæder sig til en Stenhøj, jubler, når de finder deres Grav

мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?...

en Mand, hvis Vej er skjult, hvem Gud har stænget inde?

Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,

Thi Suk er blevet mit daglige Brød, mine Ve råb strømmer som Vand.

бо страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені...

Thi hvad jeg gruer for, rammer mig, hvad jeg bæver for, kommer over mig.

Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!...

Knap har jeg Fred, og knap har jeg Ro, knap har jeg Hvile, så kommer Uro!