Job 3

По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.

Potom otevřev Job ústa svá, zlořečil dni svému.

І Йов заговорив та й сказав:

Nebo mluvě Job, řekl:

Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!

Ó by byl zahynul ten den, v němž jsem se naroditi měl, i noc, v níž bylo řečeno: Počat jest pacholík.

Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!...

Ten den ó by byl obrácen v temnost, aby ho byl nevyhledával Bůh shůry, a nebyl osvícen světlem.

Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!...

Ó by jej byly zachvátily tmy a stín smrti, a aby jej byla přikvačila mračna, a předěsila horkost denní.

Оця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...

Ó by noc tu mrákota byla opanovala, aby nebyla připojena ke dnům roku, a v počet měsíců nepřišla.

Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!

Ó by noc ta byla osaměla, a zpěvu aby nebylo v ní.

Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!

Ó by jí byli zlořečili ti, kteříž proklínají den, hotovi jsouce vzbuditi velryba.

Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,

Ó by se byly hvězdy zatměly v soumraku jejím, a očekávajíc světla, aby ho nebyla dočekala, ani spatřila záře jitřní.

бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...

Nebo nezavřela dveří života mého, ani skryla trápení od očí mých.

Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?

Proč jsem neumřel v matce, aneb vyšed z života, proč jsem nezahynul?

Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?

Proč jsem vzat byl na klín, a proč jsem prsí požíval?

Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок

Nebo bych nyní ležel a odpočíval, spal bych a měl bych pokoj,

з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,

S králi a radami země, kteříž sobě vzdělávali místa pustá,

або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!...

Aneb s knížaty, kteříž měli zlato, a domy své naplňovali stříbrem.

Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?

Aneb jako nedochůdče nezřetelné proč jsem nebyl, a jako nemluvňátka, kteráž světla neviděla?

Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,

Tamť bezbožní přestávají bouřiti, a tamť odpočívají ti, jenž v práci ustali.

разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...

Také i vězňové pokoj mají, a neslyší více hlasu násilníka.

Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...

Malý i veliký tam jsou rovni sobě, a služebník jest prost pána svého.

І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,

Proč Bůh dává světlo zbědovanému a život těm, kteříž jsou ducha truchlivého?

що вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,

Kteříž očekávají smrti, a není jí, ačkoli jí hledají pilněji než skrytých pokladů?

тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,

Kteříž by se veselili s plésáním a radovali, když by nalezli hrob?

мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?...

Člověku, jehož cesta skryta jest, a jehož Bůh přistřel?

Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,

Nebo před pokrmem mým vzdychání mé přichází, a rozchází se jako voda řvání mé.

бо страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені...

To zajisté, čehož jsem se lekal, stalo se mi, a čehož jsem se obával, přišlo na mne.

Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!...

Neměl jsem pokoje, aniž jsem se ubezpečil, ani odpočíval, až i přišlo pokušení toto.