Job 4

І відповів теманянин Еліфаз та й сказав:

Jemuž odpovídaje Elifaz Temanský, řekl:

Коли спробувать слово до тебе, чи мука не буде ще більша? Та хто стримати зможе слова?

Počneme-li mluviti s tebou, neponeseš-liž toho těžce? Ale kdož by se zdržeti mohl, aby neměl mluviti?

Таж ти багатьох був навчав, а руки ослаблі зміцняв,

Aj, učívals mnohé, a rukou opuštěných jsi posiloval.

того, хто спотикавсь, підіймали слова твої, а коліна тремткі ти зміцняв!

Padajícího pozdvihovals řečmi svými, a kolena zemdlená jsi zmocňoval.

А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло воно і ти налякався...

Nyní pak, jakž toto přišlo na tebe, těžce to neseš, a jakž tě dotklo, předěšen jsi.

Хіба не була богобійність твоя за надію твою, за твоє сподівання невинність доріг твоїх?

Nebylo-liž náboženství tvé nadějí tvou, a upřímost cest tvých očekáváním tvým?

Пригадай но, чи гинув невинний, і де праведні вигублені?

Rozpomeň se, prosím, kdo jest kdy nevinný zahynul? Aneb kde upřímí vyhlazeni jsou?

Як я бачив таких, що орали були беззаконня, та сіяли кривду, то й жали її:

Jakož jsem já vídal ty, kteříž orali nepravost, a rozsívali převrácenost, že ji i žali.

вони гинуть від подиху Божого, і від духу гнівного Його погибають!

Od dchnutí Božího hynou, a duchem prchlivosti jeho v nic obracíni bývají.

Левине ричання й рик лютого лева минає, і левчукам вилущаються зуби.

Řvání lva a hlas lvice a zubové mladých lvíčat setříni bývají.

Гине лев, як немає здобичі, і левенята левиці втікають.

Hyne lev, že nemá loupeže, a lvíčata mladá rozptýlena bývají.

І закрадається слово до мене, і моє ухо почуло ось дещо від нього.

Nebo i tajně doneslo se mne slovo, a pochopilo ucho mé něco maličko toho.

у роздумуваннях над нічними видіннями, коли міцний сон обіймає людей,

V přemyšlováních z vidění nočních, když připadá tvrdý sen na lidi,

спіткав мене жах та тремтіння, і багато костей моїх він струсонув,

Strach připadl na mne a lekání, kteréž předěsilo všecky kosti mé.

і дух перейшов по обличчі моїм, стало дуба волосся на тілі моїм...

Duch zajisté před tváří mou šel, tak že vlasové vstávali na těle mém.

Він стояв, але я не пізнав його вигляду, образ навпроти очей моїх був, і тихий голос почув я:

Zastavil se, ale neznal jsem tváři jeho; tvárnost jen byla před očima mýma. Mezi tím mlče, slyšel jsem hlas:

Хіба праведніша людина за Бога, хіба чоловік за свойого Творця є чистіший?

Zdaliž může člověk spravedlivějším býti než Bůh, aneb muž čistším nad toho, kterýž ho učinil?

Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголів!

Ano mezi služebníky jeho není dokonalosti, a při andělích svých zanechal nedostatku.

Що ж тоді мешканці глиняних хат, що в поросі їхня основа? Як міль, вони будуть розчавлені!

Čím více při těch, kteříž bydlejí v domích hliněných, jejichž základ jest na prachu, a setříni bývají snáze než mol.

Вони товчені зранку до вечора, і без помочі гинуть назавжди...

Od jitra až do večera stíráni bývají, a kdož toho nerozvažují, na věky zahynou.

Слава їхня минається з ними, вони помирають не в мудрості!...

Zdaliž nepomíjí sláva jejich s nimi? Umírají, ale ne v moudrosti.