Job 3

По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.

Napokon otvori Job usta i prokle dan svoj;

І Йов заговорив та й сказав:

poče svoju besjedu i reče:

Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!

"O, ne bilo dana kad sam se rodio i noći što javi: 'Začeo se dječak!'

Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!...

U crnu tminu dan taj nek se prometne! S visina se njega Bog ne spominjao, svjetlost sunčeva ne svijetlila mu više!

Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!...

Mrak i sjena smrtna o nj se otimali, posvema ga tmina gusta prekrila, pomrčine dnevne stravom ga morile!

Оця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...

O, da bi ga tama svega presvojila, nek' se ne dodaje danima godine, nek' ne ulazi u brojenje mjeseci!

Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!

A noć ona bila žalosna dovijeka, ne čulo se u njoj radosno klicanje!

Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!

Prokleli je oni štono dan proklinju i Levijatana probudit' su kadri!

Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,

Pomrčale zvijezde njezina svanuća, zaludu se ona vidjelu nadala, i zorinih vjeđa ne gledala nigda!

бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...

Što mi od utrobe ne zatvori vrata da sakrije muku od mojih očiju!

Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?

Što nisam mrtav od krila materina, što ne izdahnuh izlazeć' iz utrobe?

Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?

Čemu su me dva koljena prihvatila i dojke dvije da me nejaka podoje?

Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок

U miru bih vječnom počivao sada, spavao bih, pokoj svoj bih uživao

з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,

s kraljevima i savjetnicima zemlje koji su sebi pogradili grobnice,

або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!...

ili s knezovima, zlatom bogatima, što su kuće svoje srebrom napunili.

Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?

Ne bih bio - k'o nedonošče zakopano, k'o novorođenče što svjetla ne vidje.

Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,

Zlikovci se više ne obijeste ondje, iznemogli tamo nalaze počinka.

разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...

Sužnjeve na miru tamo ostavljaju: ne slušaju više poviku stražara.

Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...

Malen ondje leži zajedno s velikim, rob je slobodan od gospodara svoga.

І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,

Čemu darovati svjetlo nesretniku i život ljudima zagorčene duše

що вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,

koji smrt ištu, a ona ne dolazi, i kao za blagom za njome kopaju?

тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,

Grobnom bi se humku oni radovali, klicali od sreće kad bi grob svoj našli.

мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?...

Što će to čovjeku kom je put sakriven, koga je Bog sa svih strana zapriječio?

Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,

Zato videć' hranu, uzdahnuti moram, k'o voda se moji razlijevaju krici.

бо страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені...

Obistinjuje se moje strahovanje, snalazi me, evo, čega god se bojah.

Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!...

Pokoja ni mira meni više nema, u mukama mojim nikad mi počinka."