Job 4

Därefter tog Elifas från Teman till orda och sade:

І відповів теманянин Еліфаз та й сказав:

 Misstycker du, om man dristar tala till dig?  Vem kan hålla tillbaka sina ord?

Коли спробувать слово до тебе, чи мука не буде ще більша? Та хто стримати зможе слова?

 Se, många har du visat till rätta,  och maktlösa händer har du stärkt;

Таж ти багатьох був навчав, а руки ослаблі зміцняв,

 dina ord hava upprättat den som stapplade,  och åt vacklande knän har du givit kraft.

того, хто спотикавсь, підіймали слова твої, а коліна тремткі ти зміцняв!

 Men nu, då det gäller dig själv, bliver du otålig,  när det är dig det drabbar, förskräckes du.

А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло воно і ти налякався...

 Skulle då icke din gudsfruktan vara din tillförsikt  och dina vägars ostrafflighet ditt hopp?

Хіба не була богобійність твоя за надію твою, за твоє сподівання невинність доріг твоїх?

 Tänk efter: när hände det att en oskyldig fick förgås?  och var skedde det att de redliga måste gå under?

Пригадай но, чи гинув невинний, і де праведні вигублені?

 Nej, så har jag sett det gå, att de som plöja fördärv  och de som utså olycka, de skörda och sådant;

Як я бачив таких, що орали були беззаконня, та сіяли кривду, то й жали її:

 för Guds andedräkt förgås de  och för en fnysning av hans näsa försvinna de.

вони гинуть від подиху Божого, і від духу гнівного Його погибають!

 Ja, lejonets skri och rytarens röst måste tystna,  och unglejonens tänder brytas ut;

Левине ричання й рик лютого лева минає, і левчукам вилущаються зуби.

 Det gamla lejonet förgås, ty det finner intet rov,  och lejoninnans ungar bliva förströdda.

Гине лев, як немає здобичі, і левенята левиці втікають.

 Men till mig smög sakta ett ord,  mitt öra förnam det likasom en viskning,

І закрадається слово до мене, і моє ухо почуло ось дещо від нього.

 När tankarna svävade om vid nattens syner  och sömnen föll tung på människorna,

у роздумуваннях над нічними видіннями, коли міцний сон обіймає людей,

 då kom en förskräckelse och bävan över mig,  med rysning fyllde den alla ben i min kropp.

спіткав мене жах та тремтіння, і багато костей моїх він струсонув,

 En vindpust for fram över mitt ansikte,  därvid reste sig håren på min kropp.

і дух перейшов по обличчі моїм, стало дуба волосся на тілі моїм...

 Och något trädde inför mina ögon,  en skepnad vars form jag icke skönjde;  och jag hörde en susning och en röst:

Він стояв, але я не пізнав його вигляду, образ навпроти очей моїх був, і тихий голос почув я:

 »Kan då en människa hava rätt mot Gud  eller en man vara ren inför sin skapare?

Хіба праведніша людина за Бога, хіба чоловік за свойого Творця є чистіший?

 Se, ej ens på sina tjänare kan han förlita sig,  jämväl sina änglar måste han tillvita fel;

Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголів!

 huru mycket mer då dem som bo i hyddor av ler,  dem som hava sin grundval i stoftet!  De krossas sönder så lätt som mal;

Що ж тоді мешканці глиняних хат, що в поросі їхня основа? Як міль, вони будуть розчавлені!

 när morgon har bytts till afton, ligga de slagna;  innan man aktar därpå, hava de förgåtts för alltid.

Вони товчені зранку до вечора, і без помочі гинуть назавжди...

 Ja, deras hyddas fäste ryckes bort för dem,  oförtänkt måste de dö.»

Слава їхня минається з ними, вони помирають не в мудрості!...