Job 3

După aceea, Iov a deschis gura şi a blestemat ziua în care s'a născut.

По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.

A luat cuvîntul şi a zis:

І Йов заговорив та й сказав:

,,Blestemată să fie ziua în care m'am născut,

Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!

Prefacă-se în întunerec ziua aceea, să nu se îngrijească Dumnezeu de ea din cer, şi să nu mai strălucească lumina peste ea!

Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!...

S'o cuprindă întunerecul şi umbra morţii, nori groşi să vină peste ea, şi neguri de peste zi s'o înspăimînte!

Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!...

Noaptea aceea! S'o acopere întunerecul, să piară din an, să nu mai fie numărată între luni!

Оця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...

Da, stearpă să fie noaptea aceea, ducă-se veselia din ea!

Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!

Blestemată să fie de ceice blastămă zilele, de ceice ştiu să întărîte Leviatanul;

Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!

să se întunece stelele din amurgul ei, în zădar să aştepte lumina, şi să nu mai vadă genele zorilor zilei!

Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,

Căci n'a închis pîntecele care m'a zămislit, nici n'a ascuns suferinţa dinaintea ochilor mei.

бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...

Dece n'am murit în pîntecele mamei mele? Dece nu mi-am dat sufletul la ieşirea din pîntecele ei?

Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?

Dece am găsit genunchi cari să mă primească? Şi ţîţe cari să-mi dea lapte?

Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?

Acum aş fi culcat, aş fi liniştit, aş dormi şi m'aş odihni

Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок

cu împăraţii şi cei mari de pe pămînt, cari şi-au zidit falnice morminte,

з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,

cu domnitorii cari aveau aur, şi şi-au umplut casele cu argint.

або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!...

Sau n'aş mai fi în viaţă, aş fi ca o stîrpitură îngropată, ca nişte copii cari n'au văzut lumina!

Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?

Acolo nu te mai necăjesc cei răi, acolo se odihnesc cei sleiţi de puteri.

Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,

Acolo cei puşi în lanţuri sînt lăsaţi toţi în pace, nu mai aud glasul asupritorului;

разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...

cel mai mic şi cel mare sînt tot una acolo, şi robul scapă de stăpînul său.

Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...

Pentru ce dă Dumnezeu lumină celui ce sufere, şi viaţă celor amăriţi la suflet,

І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,

cari aşteaptă moartea şi nu vine; măcar că o doresc mai mult decît o comoară,

що вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,

cari n'ar mai putea de bucurie şi de veselie, dacă ar găsi mormîntul? -

тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,

Pentruce, zic, dă El lumină omului care nu ştie încotro să meargă, pe care îl îngrădeşte Dumnezeu de toate părţile?

мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?...

Suspinurile îmi sînt hrana de toate zilele, şi jalea mi se varsă ca apa.

Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,

De ce mă tem, aceea mi se întîmplă; de ce mi -e frică, de aceea am parte!

бо страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені...

N'am nici linişte, nici pace, nici odihnă, şi necazul dă peste mine.``

Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!...