Job 4

Da tok Elifas fra Teman til orde og sa:

І відповів теманянин Еліфаз та й сказав:

Om en prøvde å tale et ord til dig, vilde du da ta det ille op? Men hvem kan vel holde sine ord tilbake?

Коли спробувать слово до тебе, чи мука не буде ще більша? Та хто стримати зможе слова?

Du har selv vist mange til rette, og maktløse hender styrket du;

Таж ти багатьох був навчав, а руки ослаблі зміцняв,

dine ord reiste den snublende op, og synkende knær gjorde du sterke.

того, хто спотикавсь, підіймали слова твої, а коліна тремткі ти зміцняв!

Men nu, når det gjelder dig selv, blir du utålmodig, når det rammer dig, blir du forferdet.

А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло воно і ти налякався...

Er ikke din gudsfrykt din tillit, din ulastelige ferd ditt håp?

Хіба не була богобійність твоя за надію твою, за твоє сподівання невинність доріг твоїх?

Tenk efter: Hvem omkom uskyldig, og hvor gikk rettskafne til grunne?

Пригадай но, чи гинув невинний, і де праведні вигублені?

Efter det jeg har sett, har de som pløide urett og sådde nød, også høstet det.

Як я бачив таких, що орали були беззаконня, та сіяли кривду, то й жали її:

De omkom for Guds ånde, og for hans vredes pust blev de til intet.

вони гинуть від подиху Божого, і від духу гнівного Його погибають!

Løvens brøl og dens fryktelige røst hørtes ikke lenger, og ungløvenes tenner blev knust.

Левине ричання й рик лютого лева минає, і левчукам вилущаються зуби.

Løven omkom av mangel på rov, og løvinnens unger blev adspredt.

Гине лев, як немає здобичі, і левенята левиці втікають.

Og til mig stjal sig et ord; det lød for mitt øre som en hvisken,

І закрадається слово до мене, і моє ухо почуло ось дещо від нього.

under skiftende tanker ved nattlige syner, når dyp søvn faller på menneskene.

у роздумуваннях над нічними видіннями, коли міцний сон обіймає людей,

Frykt og beven kom over mig, så alle mine ben tok til å skjelve.

спіткав мене жах та тремтіння, і багато костей моїх він струсонув,

Og en ånd fór forbi mitt åsyn; hårene på mitt legeme reiste sig.

і дух перейшов по обличчі моїм, стало дуба волосся на тілі моїм...

Den blev stående, men jeg skjelnet ikke klart hvorledes den så ut - det var en skikkelse som stod der for mine øine; jeg hørte en stille susen og en røst:

Він стояв, але я не пізнав його вигляду, образ навпроти очей моїх був, і тихий голос почув я:

Er et menneske rettferdig for Gud, eller en mann ren for sin skaper?

Хіба праведніша людина за Бога, хіба чоловік за свойого Творця є чистіший?

Se, på sine tjenere stoler han ikke, og hos sine engler finner han feil,

Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголів!

hvor meget mere da hos dem som bor i hus av ler, og som har sin grunnvoll i støvet - de som knuses lettere enn møll.

Що ж тоді мешканці глиняних хат, що в поросі їхня основа? Як міль, вони будуть розчавлені!

Fra morgen til aften - så er de sønderslått; uten at nogen akter på det, går de til grunne for alltid.

Вони товчені зранку до вечора, і без помочі гинуть назавжди...

Blir ikke teltsnoren dradd ut hos dem? De dør, men ikke i visdom.

Слава їхня минається з ними, вони помирають не в мудрості!...