Job 3

Derefter oplot Job sin munn og forbannet den dag han blev født.

По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.

Job tok til orde og sa:

І Йов заговорив та й сказав:

Til grunne gå den dag da jeg blev født, og den natt som sa: Et guttebarn er undfanget!

Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!

Måtte den dag bli til mørke! Måtte Gud i det høie ikke spørre efter den, og intet lys stråle over den!

Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!...

Gid mørke og dødsskygge må kreve den tilbake, gid skyer må leire sig over den, gid alt som gjør en dag mørk, må skremme den!

Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!...

Den natt - måtte mulm ta den! Den glede sig ikke blandt årets dager, den komme ikke med i måneders tall!

Оця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...

Ja, ufruktbar bli den natt! Aldri lyde det jubel i den!

Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!

Måtte de som forbanner dager, ønske ondt over den, de som er kyndige i å mane frem Leviatan!

Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!

Gid dens demrings stjerner må bli mørke! La den vente på lys, uten at det kommer! Måtte den aldri skue morgenrødens øielokk -

Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,

fordi den ikke stengte døren til min mors liv og skjulte møie for mine øine.

бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...

Hvorfor døde jeg ikke i mors liv? Hvorfor utåndet jeg ikke straks i fødselsstunden?

Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?

Hvorfor tok knær imot mig, og hvorfor bryster som jeg kunde die?

Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?

For da kunde jeg nu ligge og hvile; jeg kunde sove og hadde da ro -

Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок

sammen med konger og jordens styrere, som bygget sig ruiner,

з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,

eller med fyrster som eide gull, som fylte sine hus med sølv;

або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!...

eller jeg var nu ikke til, likesom et nedgravd, ufullbåret foster, lik barn som aldri så lyset.

Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?

Der har de ugudelige holdt op å rase, og der hviler de trette.

Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,

Der har alle fanger ro, de hører ikke driverens røst.

разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...

Liten og stor er der like, og trælen er fri for sin herre.

Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...

Hvorfor gir han den lidende lys, og liv til dem som bærer sorg i sitt hjerte,

І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,

dem som venter på døden uten at den kommer, og som leter efter den ivrigere enn efter skjulte skatter,

що вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,

dem som gleder sig like til jubel, som fryder sig når de finner en grav -

тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,

til den mann hvis vei er skjult for ham, og som Gud har stengt for på alle kanter?

мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?...

For mine sukk er blitt mitt daglige brød, og mine klager strømmer som vannet.

Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,

For alt det fryktelige jeg reddes for, det rammer mig, og det jeg gruer for, det kommer over mig.

бо страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені...

Jeg har ikke fred, ikke ro, ikke hvile - det kommer alltid ny uro.

Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!...