Job 3

Ezután megnyitá Jób az ő száját, és megátkozá az ő napját.

По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.

És szóla Jób, és monda:

І Йов заговорив та й сказав:

Veszszen el az a nap, a melyen születtem, és az az éjszaka, a melyen azt mondták: fiú fogantatott.

Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!

Az a nap legyen sötétség, ne törődjék azzal az Isten onnét felül, és világosság ne fényljék azon.

Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!...

Tartsa azt fogva sötétség és a halál árnyéka; *a* felhő lakozzék rajta, nappali borulatok tegyék rettenetessé.

Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!...

Az az éjszaka! Sűrű sötétség fogja be azt; ne soroztassék az az esztendőnek napjaihoz, ne számláltassék a hónapokhoz.

Оця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...

Az az éjszaka! Legyen az magtalan, ne legyen örvendezés azon.

Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!

Átkozzák meg azt, a kik a nappalt átkozzák, a kik bátrak felingerelni a leviathánt.

Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!

Sötétüljenek el az ő estvéjének csillagai; várja a világosságot, de az ne legyen, és ne lássa a hajnalnak pirját!

Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,

Mert nem zárta be az én anyám méhének ajtait, és nem rejtette el szemeim elől a nyomorúságot.

бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...

Mért is nem haltam meg fogantatásomkor; mért is ki nem multam, mihelyt megszülettem?

Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?

Mért vettek fel engem térdre, és mért az emlőkre, hogy szopjam?!

Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?

Mert most feküdném és nyugodnám, aludnám és akkor nyugton pihenhetnék -

Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок

Királyokkal és az ország tanácsosaival, a kik magoknak kőhalmokat építenek.

з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,

Vagy fejedelmekkel, a kiknek aranyuk van, a kik ezüsttel töltik meg házaikat.

або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!...

Vagy mért nem lettem olyan, mint az elásott, idétlen gyermek, mint a világosságot sem látott kisdedek?

Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?

Ott a gonoszok megszünnek a fenyegetéstől, és ott megnyugosznak, a kiknek erejök ellankadt.

Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,

A foglyok ott mind megnyugosznak, nem hallják a szorongatónak szavát.

разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...

Kicsiny és nagy ott *egyenlő,* és a szolga az ő urától szabad.

Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...

Mért is ad *Isten* a nyomorultnak világosságot, és életet a keseredett szivűeknek?

І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,

A kik a halált várják, de nem jön az, és szorgalmasabban keresik mint az elrejtett kincset.

що вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,

A kik nagy örömmel örvendeznek, vigadnak, mikor megtalálják a koporsót.

тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,

A férfiúnak, a ki útvesztőbe jutott, és a kit az Isten bekerített köröskörül.

мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?...

Mert kenyerem gyanánt van az én fohászkodásom, és sóhajtásaim ömölnek, mint habok.

Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,

Mert a mitől remegve remegtem, az jöve reám, és a mitől rettegtem, az esék rajtam.

бо страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені...

Nincs békességem, sem nyugtom, sem pihenésem, mert nyomorúság támadt reám.

Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!...