Job 3

След това Йов отвори устата си и прокле деня си.

По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.

И Йов заговори и каза:

І Йов заговорив та й сказав:

Да погине денят, в който се родих, и нощта, в която се каза: Зачена се мъжко!

Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!

Мрак да бъде онзи ден; да не го зачита Бог отгоре и да не изгрее на него светлина!

Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!...

Да го обладаят тъмнина и смъртна сянка, да го покрие облак, да го ужаси тъмата на деня!

Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!...

Онази нощ — тъмнина да я обладава, да не се радва между дните на годината, да не влезе в числото на месеците!

Оця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...

Ето, безплодна да бъде онази нощ, да не влезе в нея ликуване!

Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!

Да я прокълнат онези, които кълнат деня, онези, които са изкусни да събудят Левиатан.

Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!

Да потъмнеят звездите на здрача й, да чака светлина и да я няма и да не види лъчите на зората;

Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,

защото не затвори вратата на майчината ми утроба и не скри страданието от очите ми.

бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...

Защо не умрях още от утробата и не издъхнах, щом излязох от корема?

Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?

Защо ме приеха коленете и защо — гърдите, за да суча?

Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?

Защото сега щях да лежа и да почивам, щях да спя, тогава щях покой да имам —

Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок

с царе и съветници земни, които съградиха си развалини,

з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,

или с князе, които имаха и злато, и къщите напълниха си със сребро.

або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!...

Или като скрито мъртвородено не щеше да ме има, като децата, които не са видели светлина.

Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?

Там безбожните престават да вилнеят и уморените там си почиват.

Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,

Там пленените са на спокойствие и гласа на угнетителя не чуват.

разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...

Там са малък и голям; и слугата е свободен от своя господар.

Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...

Защо се дава светлина на страдащия и живот — на огорчените в душата,

І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,

които за смъртта копнеят, но я няма; от имане скрито повече я търсят,

що вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,

и се радват до ликуване и веселят се, щом намерят гроба;

тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,

на човека, чийто път е скрит, и когото Бог е оградил, затворил?

мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?...

Защото още преди хляба ми въздишката ми идва и стенанията ми като вода се леят.

Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,

Защото онова, от което се боях, ме връхлетя и онова, от което се ужасявах, ми се случи.

бо страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені...

Нямам мир, нито почивка, нито покой, и дойде беда.

Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!...