Job 7

militia est vita hominis super terram et sicut dies mercennarii dies eius

Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...

sicut servus desiderat umbram et sicut mercennarius praestolatur finem operis sui

Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

sic et ego habui menses vacuos et noctes laboriosas enumeravi mihi

так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...

si dormiero dico quando consurgam et rursum expectabo vesperam et replebor doloribus usque ad tenebras

Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...

induta est caro mea putredine et sordibus pulveris cutis mea aruit et contracta est

Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...

dies mei velocius transierunt quam a texente tela succiditur et consumpti sunt absque ulla spe

А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...

memento quia ventus est vita mea et non revertetur oculus meus ut videat bona

Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...

nec aspiciet me visus hominis oculi tui in me et non subsistam

Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...

sicut consumitur nubes et pertransit sic qui descenderit ad inferos non ascendet

Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,

nec revertetur ultra in domum suam neque cognoscet eum amplius locus eius

не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...

quapropter et ego non parcam ori meo loquar in tribulatione spiritus mei confabulabor cum amaritudine animae meae

Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:

numquid mare sum ego aut cetus quia circumdedisti me carcere

Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?

si dixero consolabitur me lectulus meus et relevabor loquens mecum in strato meo

Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,

terrebis me per somnia et per visiones horrore concuties

то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...

quam ob rem elegit suspendium anima mea et mortem ossa mea

І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.

desperavi nequaquam ultra iam vivam parce mihi nihil enim sunt dies mei

Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...

quid est homo quia magnificas eum aut quia ponis erga eum cor tuum

Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?

visitas eum diluculo et subito probas illum

Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...

usquequo non parces mihi nec dimittis me ut gluttiam salivam meam

Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?

peccavi quid faciam tibi o custos hominum quare posuisti me contrarium tibi et factus sum mihimet ipsi gravis

Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?

cur non tolles peccatum meum et quare non auferes iniquitatem meam ecce nunc in pulvere dormiam et si mane me quaesieris non subsistam

І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...