Job 17

Мій дух заламавсь, мої дні погасають, зостались мені самі гроби!...

spiritus meus adtenuabitur dies mei breviabuntur et solum mihi superest sepulchrum

Дійсно, насмішки зо мною, й моє око в розгірченні їхнім ночує...

non peccavi et in amaritudinibus moratur oculus meus

Поклади, дай заставу за мене Ти Сам, хто ж то той, що умову зо мною заб'є по руках?

libera me et pone iuxta te et cuiusvis manus pugnet contra me

Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звеличуєш їх.

cor eorum longe fecisti a disciplina et propterea non exaltabuntur

Він призначує ближніх на поділ, а очі синів його темніють,

praedam pollicetur sociis et oculi filiorum eius deficient

Він поставив мене за прислів'я в народів, і став я таким, на якого плюють...

posuit me quasi in proverbium vulgi et exemplum sum coram eis

З безталання потемніло око моє, а всі члени мої як та тінь...

caligavit ab indignatione oculus meus et membra mea quasi in nihili redacta sunt

Праведники остовпіють на це, і невинний встає на безбожного.

stupebunt iusti super hoc et innocens contra hypocritam suscitabitur

І праведний буде держатись дороги своєї, а хто чисторукий побільшиться в силі.

et tenebit iustus viam suam et mundis manibus addet fortitudinem

Але всі ви повернетеся, і приходьте, та я не знаходжу між вами розумного...

igitur vos omnes convertimini et venite et non inveniam in vobis ullum sapientem

Мої дні проминули, порвалися думи мої, мого серця маєток,

dies mei transierunt cogitationes meae dissipatae sunt torquentes cor meum

вони мені ніч обертають на день, наближують світло при темряві!

noctem verterunt in diem et rursum post tenebras spero lucem

Якщо сподіваюсь, то тільки шеолу, як дому свого, в темноті постелю своє ложе...

si sustinuero infernus domus mea est in tenebris stravi lectulum meum

До гробу я кличу: О батьку ти мій! До черви: Моя мамо та сестро моя!...

putredini dixi pater meus es mater mea et soror mea vermibus

Де ж тоді та надія моя? А надія моя, хто побачить її?

ubi est ergo nunc praestolatio mea et patientiam meam quis considerat

До шеолових засувів зійде вона, коли зійдемо разом до пороху...

in profundissimum infernum descendent omnia mea putasne saltim ibi erit requies mihi