Job 7

Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...

 En stridsmans liv lever ju människan på jorden,  och hennes dagar äro såsom dagakarlens dagar.

Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

 Hon är lik en träl som flämtar efter skugga,  lik en dagakarl som får bida efter sin lön.

так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...

 Så har jag fått till arvedel månader av elände;  nätter av vedermöda hava blivit min lott.

Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...

 Så snart jag har lagt mig, är min fråga:  »När skall jag då få stå upp?»  Ty aftonen synes mig så lång;  jag är övermätt av oro, innan morgonen har kommit.

Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...

 Med förruttnelsens maskar höljes min kropp,  med en skorpa lik jord;  min hud skrymper samman och faller sönder.

А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...

 Mina dagar fly snabbare än vävarens spole;  de försvinna utan något hopp.

Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...

 Tänk därpå att mitt liv är en fläkt,  att mitt öga icke mer skall få se någon lycka.

Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...

 Den nu ser mig, hans öga skall ej vidare skåda mig;  bäst din blick vilar på mig, är jag icke mer.

Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,

 Såsom ett moln som har försvunnit och gått bort,  så är den som har farit ned i dödsriket;  han kommer ej åter upp därifrån.

не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...

 Aldrig mer vänder han tillbaka till sitt hus,  och hans plats vet icke av honom mer.

Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:

 Därför vill jag nu icke lägga band på min mun,  jag vill taga till orda i min andes ångest,  jag vill klaga i min själs bedrövelse.

Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?

 Icke är jag väl ett hav eller ett havsvidunder,  så att du måste sätta ut vakt mot mig?

Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,

 När jag hoppas att min bädd skall trösta mig,  att mitt läger skall lindra mitt bekymmer,

то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...

 då förfärar du mig genom drömmar,  och med syner förskräcker du mig.

І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.

 Nej, hellre vill jag nu bliva kvävd,  hellre dö än vara blott knotor!

Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...

 Jag är led vid detta; aldrig kommer jag åter till liv.  Låt mig vara; mina dagar äro ju fåfänglighet.

Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?

 Vad är då en människa, att du gör så stor sak av henne,  aktar på henne så noga,

Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...

 synar henne var morgon,  prövar henne vart ögonblick?

Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?

 Huru länge skall det dröja,  innan du vänder din blick ifrån mig,  lämnar mig i fred ett litet andetag?

Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?

 Om jag än har syndar, vad skadar jag därmed dig,  du människornas bespejare?  Varför har du satt mig till ett mål för dina angrepp  och låtit mig bliva en börda för mig själv?

І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...

 Varför vill du icke förlåta mig min överträdelse,  icke tillgiva mig min missgärning?  Nu måste jag ju snart gå till vila i stoftet;  om du söker efter mig, så är jag icke mer.