Job 17

Мій дух заламавсь, мої дні погасають, зостались мені самі гроби!...

 Min livskraft är förstörd, mina dagar slockna ut,  bland gravar får jag min lott.

Дійсно, насмішки зо мною, й моє око в розгірченні їхнім ночує...

 Ja, i sanning är jag omgiven av gäckeri,  och avoghet får mitt öga ständigt skåda hos dessa!

Поклади, дай заставу за мене Ти Сам, хто ж то той, що умову зо мною заб'є по руках?

 Så ställ nu säkerhet och borgen för mig hos dig själv;  vilken annan vill giva mig sitt handslag?

Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звеличуєш їх.

 Dessas hjärtan har du ju tillslutit för förstånd,  därför skall du icke låta dem triumfera.

Він призначує ближніх на поділ, а очі синів його темніють,

 Den som förråder sina vänner till plundring,  på hans barn skola ögonen försmäkta.

Він поставив мене за прислів'я в народів, і став я таким, на якого плюють...

 Jag är satt till ett ordspråk bland folken;  en man som man spottar i ansiktet är jag.

З безталання потемніло око моє, а всі члени мої як та тінь...

 Därför är mitt öga skumt av grämelse,  och mina lemmar äro såsom en skugga allasammans.

Праведники остовпіють на це, і невинний встає на безбожного.

 De redliga häpna över sådant,  och den oskyldige uppröres av harm mot den gudlöse.

І праведний буде держатись дороги своєї, а хто чисторукий побільшиться в силі.

 Men den rättfärdige håller fast vid sin väg,  och den som har rena händer bemannar sig dess mer.

Але всі ви повернетеся, і приходьте, та я не знаходжу між вами розумного...

 Ja, gärna mån I alla ansätta mig på nytt,  jag lär ändå bland eder ej finna någon vis.

Мої дні проминули, порвалися думи мої, мого серця маєток,

 Mina dagar äro förlidna, sönderslitna äro mina planer,  vad som var mitt hjärtas begär.

вони мені ніч обертають на день, наближують світло при темряві!

 Men natten vill man göra till dag,  ljuset skulle vara nära, nu då mörker bryter in.

Якщо сподіваюсь, то тільки шеолу, як дому свого, в темноті постелю своє ложе...

 Nej, huru jag än bidar, bliver dödsriket min boning,  i mörkret skall jag bädda mitt läger;

До гробу я кличу: О батьку ти мій! До черви: Моя мамо та сестро моя!...

 till graven måste jag säga: »Du är min fader»,  till förruttnelsens maskar: »Min moder», »Min syster».

Де ж тоді та надія моя? А надія моя, хто побачить її?

 Vad bliver då av mitt hopp,  ja, mitt hopp, vem får skåda det?

До шеолових засувів зійде вона, коли зійдемо разом до пороху...

 Till dödsrikets bommar far det ned,  då jag nu själv går till vila i stoftet.