Job 7

Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...

Soarta omului pe pămînt este ca a unui ostaş, şi zilele lui sînt ca ale unui muncitor cu ziua.

Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

Cum suspină robul după umbră, cum îşi aşteaptă muncitorul plata,

так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...

aşa am eu parte de luni de durere, şi partea mea sînt nopţi de suferinţă.

Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...

Mă culc, şi zic: ,Cînd mă voi scula? Cînd se va sfîrşi noaptea?` Şi mă satur de frămîntări pînă în revărsatul zorilor.

Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...

Trupul mi se acopere cu viermi şi cu o coajă pămîntoasă, pielea-mi crapă şi se desface.

А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...

Zilele mele sboară mai iuţi decît suveica ţesătorului, se duc şi nu mai am nicio nădejde!

Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...

Adu-Ţi aminte, Dumnezeule, că viaţa mea este doar o suflare! Ochii mei nu vor mai vedea fericirea.

Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...

Ochiul, care mă priveşte, nu mă va mai privi; ochiul tău mă va căuta, şi nu voi mai fi.

Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,

Cum se risipeşte norul şi trece, aşa nu se va mai ridica celce se pogoară în Locuinţa morţilor!

не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...

Nu se va mai întoarce în casa lui, şi nu-şi va mai cunoaşte locul în care locuia.

Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:

De aceea nu-mi voi ţinea gura, ci voi vorbi în neliniştea inimii mele, mă voi tîngui în amărăciunea sufletului meu.

Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?

Oare o mare sînt eu, sau un balaur de mare, de-ai pus strajă în jurul meu?

Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,

Cînd zic: ,Patul mă va uşura, culcuşul îmi va alina durerile,`

то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...

atunci mă înspăimînţi prin visuri, mă îngrozeşti prin vedenii.

І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.

Ah! aş vrea mai bine gîtuirea, mai bine moartea decît aceste oase!

Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...

Le dispreţuiesc!... nu voi trăi în veci... Lasă-mă, căci doar o suflare mi -i viaţa!

Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?

Ce este omul, ca să-Ţi pese atît de mult de el, ca să iei seama la el,

Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...

să -l cercetezi în toate dimineţile, şi să -l încerci în toate clipele?

Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?

Cînd vei înceta odată să mă priveşti? Cînd îmi vei da răgaz să-mi înghit scuipatul?

Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?

Dacă am păcătuit, ce pot să-Ţi fac, Păzitorul oamenilor? Pentruce m'ai pus ţintă săgeţilor Tale, de am ajuns o povară chiar pentru mine însumi?

І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...

Pentruce nu-mi ierţi păcatul, şi pentruce nu-mi uiţi fărădelegea? Căci voi adormi în ţărînă, şi cînd mă vei căuta, nu voi mai fi!``